Різдво для сімей із Кримського
Маленьке село Кримське, що розкинулось на Сході України колись було звичайним пунктом населення, про яке, можливо, частина українців й не знали, а місцеві мешканці і гадки не мали, що одного нещасливого дня, саме їхнє село стане лінією фронту війни.
Сьогодні майже у кожній стрічці новин передають про колосальні руйнування та біди, цього забутого Богом селища. Спочатку Кримське було окуповане терористами «ЛНР» та «ДНР», а в середині жовтня стало звільнене українською армією, проте по сьогодні цей край потерпає від щоденних обстрілів та бомбардувань з боку російської сторони. Вже кілька місяців поспіль життя наче припинилось, бо окрім зруйнованих будинків, осколків від градів та залпів гранат не чути та не видно нічого, правда залишились ще останні ознаки життя села Кримське — це люди, котрі потерпають від наслідків російсько-української війни. Живуть вони у підвалах, газу, світла та води немає вже довгий період часу, а єдиною радістю для дітлахів є катання на українських БТРах.
Напередодні Різдва БФ «Карітас СДЄ», котрий ще від початку окупації Кримського півострова опікується вимушеними переселенцями та особами, постраждалих від воєнних дій вирішив взяти на себе велику справу — прийняти цих дітей з батьками до себе та подарувати їм бодай на Різдво маленьку радість мирного неба. І безперечно, коли хтось задумує якусь добру, благородну справу, то наче увесь Всесвіт намагається допомогти у цьому. Першочерговою справою було пошук сімей, котрі б згодились прийняти у свої домівки дітей —війни. «Карітас» активно розшукав людей доброї волі і вже за кілька днів справа була здійснена майже на ура. Окрім цього, директор БФ «Карітас» о. Ігор Козанкевич разом зі своїми колегами ініціював оплатити цим людям увесь проїзд з Луганська у Дрогобич, попри усі труднощі та складнощі цієї справи.
Цей Новий рік та Різдво Христове діти та їхні опікуни з лінії фронту зустріли у мирній, затишній та теплій атмосфері — на Заході України, у маленькому містечку Дрогобичі. Кожного дня БФ «Карітас» організовану для цих знедолених людей цікаву, насичену програму, для того аби бодай на кілька днів, вони змогли забути звуки бомбардування та заснути, не боячись, що над їхніми головами вкотре пролетить «Град».
«Були гради та бомби, перший раз, коли нас обстріляли ми ховались позаду хати, за городом. Коли відбувались інтенсивні обстріли снарядами, то ми всі втікали в підвал, а коли все закінчувалось, то виходили на подвір’я та у траві знаходили осколки від „градів“ та іншої артилерії. Сьогодні я найбільше хочу, аби закінчилась війна. А ще я ненавиджу Росію та весь її парламент» — з сумом на очах розповідає хлопчик Денис, одягнутий у форму українського солдата, а на ногах носить чорні берці. Це йому наш боєць віддав свій воєнний одяг та взуття, перед від’їздом, оскільки той не мав навіть у чому приїхати до нас.
Прогулюючись вулицями нашого мирного міста, я помічаю яка надвелика печаль спливає у очах дорослих та дітей, з яким глибоким сумом вони оглядають височенні будівлі та вітрини крамниць, прикрашені різдвяними атрибутами, і мабуть, пошепки кожен сам до себе промовляє та запитує: «Коли ж у і нас буде отак? Мирно, гарно, різдвяно, кольорово?». Матері, котрі приїхали зі своїми дітками залишаються вкрай мовчазними, мало посміхаються та майже не розмовляють, а на запитання «Ну як Вам у нас, подобається?» лиш коротко відповідають «Да, все хорошо». Натомість малеча радо роздивляється усе навколо, тішиться різдвяним снігом та наче справді на мить забуває про те, що війна і далі зухвало бушує у їхніх домівках.
«Як тільки ми приїхали сюди, ми почувались якось не по собі,бо чесно сказати, у нас були побоювання щодо Західної України. Але тепер я почуваю себе дуже добре, таке враження, що наче в цій квартирі я народилась, так тепло і затишно тут, чудовий господар пан Артур Деска, якому ми безмежно вдячні. Між заходом та Сходом є, звичайно, різниця, бо у вас люди живуть заможніше, повсюди височіють великі та гарні будинки. У вас красива природа, особливо гори та навіть інакше повітря. У Кримську залишилось багато наших родичів і будучи тут, ми завжди думаємо про них та про те, яка ситуація у нас в селі. Мій зять вирішив також піти воювати за Україну... Зараз наше село контролюється українською армією, вони власне нам і порекомендували приїхати сюди, вони дуже добрі, щирі, дуже нам допомагають. Коли немає бомбардування, то життя потрохи функціонує, але вже довгий час школа закрита, діти не ходять на уроки. Коли до Кримська прийшли ополченці, то нам було насправді страшно, вони дуже негарно поводились з мешканцями, хоча самі і є нашими сусідами по селі. Вони напивались і починали розгардіяш із автоматами та зброєю, а коли прийшла українська влада всі розбіглися.» — заледве поділилась гіркими враженнями пані Валентина, котра разом із внучкою Євгенією приїхали на Різдво у Дрогобич.
Загалом, на запрошення БФ «Карітас» та за ініціативи о. Ігоря Козанкевича погостювати на різдвяні свята у Дрогобич з Луганської області приїхало 22 особи, з них 7 дорослих та 15 дітей. На Галичині вони перебували десять днів та мали змогу побачити наймальовничіші місця Західної України — Дрогобич, Трускавець, Східницю, Борислав та Львів. Сім’ї, котрі зголосились прийняти цих людей до себе також переважно з Дрогобича, Нагуєвич, Трускавця, Дережич та Самбора. Своє цьогорічне Різдво гості зі Сходу згадують із особливими захопленням, бо кажуть, що у нас воно неймовірне, наповнене чарівним колоритом, колядками, вертепом та іншими традиціями Західно-української культури. А окрім наших звичаїв, діти-війни почали по-іншому ставитись до України, тепер вони дізнались більше про Героїв «Небесної Сотні», про Героїв АТО та про усіх інших наших борців. Останні моменти та хвилини перебування під мирним небом, усі зібрались на прощальну зустріч у приміщенні БФ «Карітасу», після чого, знову повернуться до зруйнованих будівель рідного дому, один з хлопчиків на маленькому аркуші у клітинку малює тризуб України та майже непомітно пише кульковою ручкою «Слава Україні».
БФ «Карітас» також хоче висловити подяку усім, хто долучився до допомоги та підтримав ініціативу приїзду дітей з села Кримське до нас, вдячність усім, хто пожертвував свої кошти, час чи інші речі задля цих людей. Віримо і надіємось, що повернувшись на Схід усі ці діти зможуть гідно донести до інших усю любов та патріотизм нашої країни, ну а ми усі станемо ще міцнішими та непоборними.
Маріанна Буяк