Християнський погляд на принцип «толерантності»

У сучасному світі сьогодні дуже популярний принцип «толерантності». Термін «толерантність» увійшов у публічний вжиток спершу в Англії в 17 столітті на означення терпимого ставлення до іншого християнського віросповідання, без того щоб входити у полеміку про право на істину, і відповідність чи невідповідність істині власного віросповідання (практики церковного життя). Також пов’язують походження цього терміну із підписанням Нантського едикту (1598) про конфесійну віротерпимість до гугенотів (протестантів) у Франції після Варфоломіївської ночі. Після 1960-х років було розширено зміст цього терміну, так що його почали вживати на означення стосунків між культурами, народами, представниками різних субкультур.

Так «толерантність» передбачає готовність виявляти пошану і терпимість до інших поглядів, світоглядних позицій, релігійних переконань, культурних звичаїв, особистої поведінки іншої людини, продиктованої її світоглядними переконаннями, та навики мирного співіснування в умовах громадянського суспільства.

Згідно «Декларації принципів толерантності», прийнятої Генеральною Конференцією ЮНЕСКО в 1995 році, толерантність передбачає «поважання, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості». «Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і переконань. Толерантність — це єдність у різноманітті». «Толерантність — це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини». «Толерантність — це обов’язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму (в тому числі культурного плюралізму), демократії та правопорядку». «Це означає, що кожен може дотримуватись своїх переконань і визнає таке саме право за іншими». (Стаття 1. Декларація)

Також бачимо спроби закріпити поняття толерантності у сфері людського сумління та релігійних переконань на законодавчому рівні в Євросоюзі, що з одного боку продиктоване пріоритетом базових прав людини, а з іншого боку, держава бере на себе повноваження захищати ті питання, які становлять «серцевину» особистісного світу поодинокої людини, і постає небезпека, що держава самостійно буде формулювати критерії та норми «допустимого» чи «недопустимого» у світогляді та переконаннях своїх громадян, залишаючи їм менше можливостей самостійно приймати рішення у згаданій сфері. Якими будуть подальші кроки Євросоюзу можемо гіпотетично здогадуватися, взявши до уваги ті цінності, які для Ради Європи є пріоритетними, а саме: секуляризація, світськість, пріоритет індивідуальних свобод. Релігії відводиться роль як вагомої складової культури та спадщини Європейської цивілізації, і при тому наголошується на «релігійне різноманіття» в сучасному світі.

Нещодавній приклад «толерантного ставлення» до релігій — друк «освітнього» календаря для студентів Європейського Союзу (3 мільйона копій), в якому не знайшлося місця для дат найбільших християнських свят — Різдва і Пасхи, в той час як були вказані іудейські та мусульманські релігійні свята. Хоча було дано офіційне роз’яснення, що наступна друкована партія цього ж календаря вже буде мати ці дати, — маємо серйозний сигнал про однобоке застосування на практиці принципу «толерантності» (http://bpnews.net/BPnews.asp?ID=34460).

Основна проблема побудови «толерантного суспільства» у Європі полягає не у забезпеченні мирного співіснування представників різних релігій, але в тому що традиційна людська мораль (спільна для християнства, іудаїзму та ісламу) часто не співпадає, і навіть конфліктує із секулярною системою цінностей, яку пропагує Євросоюз. Логіка секулярного суспільства диктує аби було дозволено все, крім об’єктивної віри в Бога та релігії, оскільки вони пропагують «фундаменталізм» та «догматизм» у формулюванні своїх світоглядних і моральних позицій.

З цього приводу Г. К. Честертон казав: «Толерантність — це чеснота людей, які ні у що не вірять». Так що Абсолютна істина підміняється численними «правами і свободами», моральні принципи — гріховною поведінкою, релігійний світогляд — відсутністю будь-якої «світоглядної позиції» з основних питань людського існування.