«Одностатевим партнерствам» так званого «сімейного типу» СКАЖЕМО – НІ!

Шлюб — це таїнство установлене Христом, це поєднання чоловіка та жінки у любові, в дарі себе один одному, у відкритості до народження дітей. Шлюб — це кохання та плідність. Так вчить Святе Письмо.

Згідно ч.1 ст.21 «Сімейного кодексу» України шлюб — це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Таким чином, відносини між особами однієї статі не можуть називатись ані шлюбом, ані громадянським партнерством (союзом). Такі відносини не можуть бути зареєстровані, оскільки державна реєстрація шлюбу здійснюється для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Так в пункті 3 статті 16 «Загальної декларації прав людини» ООН від 1948 р. сказано, що сім’я є «природною та основною ланкою суспільства» і має право на захист з боку суспільства та держави. Мова тут йде про природний союз осіб протилежної статі та їх дітей.

Прагнення отримати законодавче визнання «одностатевих партнерств», так званого, «сімейного типу» нелогічно аргументувати поняттям «толерантного» ставлення до людини, її гідності та «уподобань» щодо вибору своєї «статевої орієнтації». Навпаки «толерантне ставлення» до людини передбачає пошанування гідності людини, яка визначається об’єктивними моральними, традиційними загальнолюдськими й культурними цінностями, на яких віддавна ґрунтується життя українського суспільства. Робиться спроба підміни поняття на вкрай ліберальне розуміння «толерантності», для якого не існує сталих моральних, культурних і загальнолюдських цінностей та уявлень про «моральне добро» і «об’єктивну правду», відкидається юдео-християнська цивілізаційно-культурна спадщина Європейських держав і народів. Правда і цивілізаційно-культурна спадщина — це не предмет «домовленостей» і «компромісів» для законодавців і державних мужів.

Дані об’єктивного підходу до вивчення явища «гомосексуальної статевої орієнтації» свідчать, що подібна орієнтація — це результат вільно й свідомо обраного стилю життя, який зовсім не є обумовлений (детермінований) лише природними факторами функціонування людського організму. «Гомосексуальна орієнтація» як психо-фізіологічна схильність до певного типу стосунків формується під впливом різних зовнішніх соціальних та психо-емоційних чинників, обумовлена специфічним впливом на малолітню дитину її «девіантного» життєвого середовища (у випадку хлопців зумовлене часто відсутністю батька у виховному процесі). Явище «гомосексуальної орієнтації» зумовлене взаємодією наступних факторів: а) гени + функціонування мозку + дородове гормональне середовище дитини в лоні = темперамент; б) батьки (їх вплив) + ровесники + життєвий досвід = життєве середовище; в) темперамент + життєве середовище = гомосексуальна орієнтація.

Згідно свідчень численних психотерапевтів, подібна орієнтація — це «патологічний стан» людського організму, прояв значного відхилення від норми функціонування людської психіки. Хибним є аргумент на зразок: «ми такими народилися, а тому не можемо себе перебороти», — оскільки досі не виявлено існування «гену» біологічно детермінованої «гомосексуальної статевої орієнтації». Статеві гормони також не визначають (детермінують) «статеву орієнтацію», аби примусити людину настільки категорично змінити стиль життя і статеву поведінку.

Маємо численні факти усвідомленої зміни подібної «сексуальної орієнтації» в результаті клінічної психотерапевтичної підтримки на «традиційну». ЦЕ підтверджує, що «гомосексуальна орієнтація» — не вроджена, а набута. Крім того, численні факти досліджень свідчать, що більшість активних гомосексуалістів та лесбіянок в минулому були людьми із «традиційною» орієнтацією. Також психотерапевти проводять розрізнення між усталеною «статевою орієнтацією» та короткотривалим «інтересом» до одностатевих стосунків. Лоббісти згаданого стилю життя звинувачують нас, своїх опонентів, у «гомофобії» (популярне тепер слово), тобто у ірраціональному страху перед певними «нормальними» проявами людської поведінки, і таким чином ми немов заперечуємо людську гідність таких осіб із «девіантною» поведінкою. В дійсності, активісти-захисники прав «сексуальних меншин» поводять себе радикально та наступально, агресивно нападають на своїх опонентів, і саме така «атакуюча» поведінка викликає нормальну реакцію страху за майбутнє нашого молодого покоління.

Віднедавна впроваджується у науковий вжиток поняття «гендеру», «гендерної ідентичності» як вільно і свідомо обраної «рольової» поведінки у сфері статевої самоідентифікації та стилю життя аби в майбутньому «лоббіювати» інтереси «статевих меншин».

Лоббісти «репродуктивних прав» представників «секс-меншин» також вимагають визнання за ними права «усиновлювати» дітей в рамках «одностатевих партнерств», так званого, «сімейного типу». Законодавче закріплення права на усиновлення не сприятиме «гуманнішому ставленню» до «особливих» людей, а навпаки спричиниться до збільшення чисельності представників подібного стилю життя. Оскільки об’єктивно доведений факт, що хлопець утверджується у власній чоловічості (маскулінності), а дівчина утверджується у власній жіночності (фемінінності) завдяки стосункам із батьками обох статей. Крім того випадки сексуального насилля над підлітками з боку кривдника тієї ж самої статі спричиняють в значній кількості, що хлопець-підліток у юнацькі роки «експериментує», нав’язуючи стосунки з представниками тієї самої статі, керуючись механізмами психологічного «приборкання» пам’яті про пережиту в дитинстві травму, бажаючи виправити спотворену травмою модель стосунків з представниками тієї ж статі. Також через відсутність батька у процесі виховання дитини молодий хлопець часто шукає тісніших стосунків із чоловіками, аби «надолужити» брак спілкування з рідним батьком в минулому (і сповнити потребу психо-емоційного прийняття й любові з боку батька). Те саме стається у випадку дівчат.

Ми наголошуємо, що не виступаємо за «дискримінацію» осіб на підставі їх «сексуальної орієнтації», обґрунтовуючи свою позицію лише на засадах метафізичних аргументів шести традиційних світових релігій (зокрема, християнства, юдаїзму, ісламу, індуїзму, сикхізму, буддизму, для яких такий стиль стосунків неприйнятний), бо такий підхід може обернутися в недалекому майбутньому реальною дискримінацією представників юдео-християнської світоглядної спадщини лише за те, що вони будуть відкрито сповідувати і публічно проголошувати власні моральні переконання, що такий стиль життя — це аморальний вчинок, важка провина проти Божих законів, шлях до загибелі цілої людської цивілізації.

Навпаки, ми виходимо із об’єктивного стану речей, який підтверджено даними наукових досліджень. Так, згідно даних кількох наукових досліджень понад 80% гомосексуалістів чоловіків та лесбіянок жінок, які погодились пройти психотерапевтичне лікування, після лікування реально змінили свою орієнтацію на традиційну — «гетеросексуальну». На таких психотерапевтів, які займаються такою практикою, у цілому світі чиниться тиск з боку згаданих лобістів прав «секс-меншин». (Наприклад, дослідження: Spitzer, R. L., Can Some Gay Men and Lesbians Change Their Sexual Orientation? 200 Participants Reporting a Change from Homosexual to Heterosexual Orientation, (в-ня) Archives of Sexual Behavior, 32(5), 2003, page 411.)

А тепер спробуймо прослідкувати розвиток подій, якщо гіпотетично припустимо, що в Україні визнають статус «одностатевих партнерств», так званого, «сімейного типу», взявши до уваги сумний досвід Європейських країн.

Визнання легального статусу «одностатевих партнерств», так званого, «сімейного типу», та зрівняння їх у правах і статусі з традиційним гетеросексуальним подружжям передбачатиме впровадження обов’язкових програм статевого виховання із «толерантним підходом» у загальноосвітню школу. Подібні програми статевого «перевиховання» на засадах «толерантності» до всіх видів «девіантної» статевої поведінки, не лише будуть обов’язковими, але й стануть знаряддям справді «ідеологічної трансформації» ще несформованого світогляду учнів, беручи до уваги пропозиції окремих Європейських держав про впровадження таких програм вже у 4-му, 5-му і 6-му класах, коли у підлітків ще відсутні достатні навики критичного і аналітичного мислення. Так, згідно ч.4 ст.20 Закону України «Про охорону дитинства» забороняється розповсюдження інформації, яка завдає шкоди моральному благополуччю дитини.

Згадані програми також прямо і відкрито посягатимуть на релігійні переконання дітей та їх батьків, які є первинними вихователями і опікунами своїх дітей, крім того право відкрито сповідувати власні релігійні переконання належить до основних прав людини, які зобов’язана захищати держава. У цій ситуації, правдоподібно як показує досвід Європи, перевагу буде надано принципу «відокремлення» освітньої сфери від Церков і релігійних організацій, й сумлінно впроваджуватимуть «засади толерантного ставлення» до всіх людей, аби у той спосіб продемонструвати «європейськість» суспільних процесів в України. Але це хибний шлях, який відкриє двері для інших нездорових нововведень в Україні, зокрема: дозвіл на вживання «легких наркотиків» для певних категорій населення у спеціально відведених місцях, узаконення практики євтаназії, тощо.

Паралельно буде вестися пропаганда через усі можливі ЗМІ «толерантного» ставлення до осіб з різною статевою орієнтацією, що насправді буде одностороннім «промиванням мізків» різних верств населення, наступом на релігійні переконання більшості населення України, і приведе до дискримінаційного обмеження первинної світоглядної просвітницької діяльності Церков і релігійних організацій до сфери «приватного життя» поодиноких індивідів, позбавивши можливості доносити власні погляди до широкої громадськості, зокрема у сфері моральних цінностей і норм поведінки.

Лоббісти прав «секс-меншин» також вимагають законодавчого визнання за «одностатевими партнерствами» «сімейного типу» права на усиновлення і виховання дітей, аргументуючи свою вимогу потребою зрівняння у «репродуктивних правах» із традиційним подружжям, і людським прагненням одностатевих партнерів мати «повноцінну» сім’ю. Слід сказати, що поняття «репродуктивних прав» передбачає поняття «материнство» і «батьківство», які можуть зреалізуватися у контексті традиційної сім’ї, на підставі природних біологічних відмінностей між статями, та їх психофізіологічними особливостями (простою мовою кажучи, чоловік не може бути матір’ю для своїх дітей, і навпаки). До того ж слід взяти до уваги питання, чи зможе у лоні «гомосексуального партнерства» дитина вирости морально і психічно здоровою й зрілою особистістю, та чи буде вона готовою в майбутньому до творення власної гетеросексуальної сім’ї, не мавши досвіду такої сім’ї з дитинства. Ми ставимо питання, чи взагалі можна довіряти дитину на виховання і опіку особам із «гомосексуальною орієнтацією» (таким стилем життя), оскільки фактичні дані багатьох західноєвропейських та американських соціологічних досліджень свідчать про те, що «одностатеві партнерства» частіше розпадаються, ніж традиційні подружжя, є більш короткотривалими, і характеризуються частішими випадками «девіантної» поведінки осіб з «гомосексуальною» орієнтацією, а саме: вони частіше зловживають алкоголем, частіше страждають на розлади психіки та депресивні стани, частіше виявляють насильство у стосунках, мають більше статевих партнерів впродовж життя.

На нашу думку, вибір «гомосексуальної» орієнтації як стилю життя і творення людських стосунків — взагалі не належить до суті категорії «права людини», не є правом вільного самовираження себе у сфері статевої поведінки і людської моралі; це зловживання свободою людини, оскільки поняття «людських прав» ґрунтуються на об’єктивних засадах людської моралі та традиційних норм поведінки, які належать до європейської юдео-християнської культурно-цивілізаційної спадщини, передовсім поняття природного морального права, яке закріплене у формі Божих заповідей (Декалогу), які присутні у всіх шести найбільших релігіях світу. Захисники права на «гомосексуальний» «стиль життя» часто посилаються на першу статтю «Універсальної декларації прав людини» (ООН 1948 року), де сказано «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти стосовно один до одного в дусі братерства», проте якщо подивитися далі на статтю 29 (пункт 2), то там сказано: «2. У здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлено законом винятково з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві». Право на «гомосексуальний стиль життя» стосується поведінки особи і тому підпадає під об’єктивні норми моралі та вже існуючі закони держави, які покликані забезпечувати загальний добробут суспільства.

Узаконення права на «гомосексуальний стиль життя» також сприятиме поширенню ВІЛ, та СНІД-у в країні, про що свідчить офіційна статистика багатьох західних країн. Наприклад, у Великобританії 72% випадків поширення ВІЛ-інфекції серед чоловічого населення припадає на гомосексуальних партнерів, в той час як гетеросексуали чоловіки становлять лише 4% випадків зараження ВІЛ-інфекцією. (Див.: British Sexual Attititudes and Lifestyles.) Також дані по Великобританії показують, що лише налічується 0,3% строгих чоловіків гомосексуалістів, решта чоловіків, які практикують «гомосексуальний тип» статевих стосунків, в реальному житті є гетеросексуалами, тобто поєднують два типи стосунків (British Sexual Attititudes and Lifestyles). Згідно статистичних показників сексуального насилля доконаних над малолітніми дітьми по Великобританії, приблизно 30% усіх вчинених насильств мають гомосексуальний характер, 10% мають характер змішаного типу статевих стосунків — загалом 40%. Загалом факти по багатьох країнах свідчать, що серед злочинців, які винні у статевому насильстві над малолітніми, переважають чоловіки із гомосексуальною статевою орієнтацією.

Ми не є «гомофобами», які мають «ірраціональний», «нерозумний» страх перед людьми із гомосексуальною статевою орієнтацією, навпаки наша позиція — розумна, раціонально продумана, ґрунтується на традиційних моральних засадах, об’єктивних моральних цінностях людської поведінки, та фактичних даних численних медичних та соціологічних досліджень, проведених у країнах Західної Європи та Північної Америки.

(Наприклад, Dr. John Diggs, Jr., подав дані свого дослідження в США та статистичні дані про серйозну шкоду для здоров’я людини гомосексуального типу статевих стосунків під назвою «The Health Risks of Gay Sex,» що було надруковане Corporate Resource Council (США).

Джерело: http://www.corporateresourcecouncil.org/white_papers/Health_Risks.pdf.)

Існуюче українське законодавство (Сімейний Кодекс України), що врегульовує статус традиційного моногамного подружжя взагалі не є дискримінаційним, навпаки належно захищає наших дітей, їх фізичний, психічний і моральний добробут, їх базове природне право народитися і виховуватися у традиційній повній сім’ї, а тому не потребує перегляду самого поняття інституту «шлюбу» та «усиновлення дитини». Інститут традиційного моногамного шлюбу відповідає нашій національній культурі та світогляду, і вже довів свою ефективність та необхідність. Законотворці та депутати Верховної Ради, які творять і приймають закони у сфері родинно-сімейних відносин та захисту прав і свобод дитини, не можуть керуватися «прагматичними» раціями, на зразок, необхідності «йти в ногу з часом», впроваджувати «нові» віяння з Європейського Союзу, але враховувати реальні запити населення України, думку більшості нашої громадськості щодо даного питання (більшість українців належить до християнських Церков і конфесій (понад 72% населення), і взяти до уваги серйозні соціологічні дослідження наслідків узаконення цих партнерств в країнах Європейського Союзу. Легалізація «одностатевих партнерств», так званого, «сімейного типу» лише погіршить:

а) існуючу демографічну ситуацію в Україні, оскільки представники «секс-меншин» почнуть ще масовішу та розгнузданішу компанію пропагування свого стилю життя, активно залучатимуть до «статевих стосунків» людей із «традиційною» орієнтацією;
б) стан здорового способу життя населення України, адже це вже доведений факт, що найбільше випадків зараження ВІЛ-інфекцією припадає на представників «гомосексуального» стилю життя.

Буде:

а) остаточно зруйновано державну політику щодо захисту сім’ї;
б) зруйновано сімейні цінності та інтерес до створення традиційної сім’ї та народження дітей;
в) спотворення процесу статевого виховання як в лоні сім’ї так і в освітніх навчальних закладах;
г) звужено обсяг ряду конституційних прав і свобод людини та громадянина України;
д) зруйновано існуючі здобутки та програми спрямовані на покращення здорового способу життя та боротьбу із поширенням ВІЛ-інфекції;
е) відкине Україну назад у її цивілізаційному і культурному розвитку.

Бібліографія:

http://www.exodusinternational.org/
http://www.focusonthefamily.com/
http://www.narth.com/
http://www.sexualidentityinstitute.org/

Див також:
Заява руху «Любов проти гомосексуалізму» з приводу січневої сесії ПАРЄ
(завантажити у форматі Microsoft Word 2003)