Миряни в політиці

Зміст антидискримінаційного законодавства, що передбачає «рівне ставлення»

Впродовж останніх 30-ти років було поступово прийняте усіма Європейськими країнами так зване «антидискримінаційне» законодавство, що передбачає «рівне ставлення». Нещодавно це законодавство було прийняте на рівні усього Євросоюзу. Принципи «антидискримінації» та «рівного ставлення», на перший погляд, видаються привабливими і здоровими. Однак коли переглянути існуюче законодавство, то все більше кидаються в очі певні тривожні тенденції, а саме: законодавство, яке скероване на забезпечення рівності, фактично призводить до несправедливості. Заборона «дискримінації» в дійсності, як побічний наслідок, веде до нової дискримінації.

Стаття № 19 Договору про функціонування Європейського Союзу забороняє дискримінацію на підставі національності, і дає повноваження інститутам Євросоюзу приймати міри задля подолання дискримінації за ознакою статі, расового та етнічного походження, релігійної чи світоглядної приналежності, фізичних чи психічних вад, віку та статевої орієнтації. Це означає що Євросоюз має законодавчу владу заборонити чи владно реагувати на «дискримінацію» на підставі перелічених вище засад. Проте, що насправді є «дискримінацією»?

Дискримінація, на загал, часто трактується як погане (гірше) ставлення однієї особи до інших осіб, пов’язане із суб’єктивним сприйняттям особи такого до неї ставлення. Незважаючи на факт, що ставлення особи може бути помилковим з моральної і суспільної точки зору, воно не завжди заборонене державним законом. Традиційно, антидискримінація розглядалася як вертикальне зобов’язання, яке, по суті своїй, означає рівність усіх перед законом, і захист індивіда від несправедливого і необґрунтованого ставлення до нього органів державної влади. Несправедливе чи необґрунтоване ставлення, по суті своїй, означає таке ставлення, яке порушує принцип справедливості, який передбачає що подібні випадки будуть розглядатися однаково, а неподібні випадки — по-різному. Оскільки диференційоване ставлення вимагає раціональної і обґрунтованої підстави.

Проте останнім часом по цілій Європі можна помітити радикально відмінне розуміння того, що слід забороняти з допомогою законів. Найбільш радикальний приклад в межах усього Євросоюзу — це Директива, яку на даний момент обговорюють у Раді ЄС, а саме «Директива Ради ЄС про запровадження принципу рівного ставлення до осіб, без огляду на їх релігійну чи світоглядну приналежність, фізичні чи психічні вади, вік та статеву орієнтацію, яка зосереджена на врегулюванні соціальної поведінки осіб поміж собою». Ця Директива та кілька інших законодавчих ініціатив вже на національному рівні входять у приватну сферу людського життя, а саме: стосунки поміж індивідами. Виглядає, що відтепер приватна сфера буде контролюватись і врегульовуватись державним законом (ЄС), і про небажану поведінку будуть повідомляти до громадських «органів рівності» (які відстежуватимуть порушення), і будуть прийматися відповідні міри. Тягар надання доказів переходить на особу, яку звинувачують інші, що буде серйозним викликом для ймовірного «злочинця». Отже, у понятті рівності перед законом (рівноправності) відбудеться зміна з вертикального вектора стосунків між державою та індивідами на горизонтальний вектор стосунків між самими індивідами (що становить приватну сферу нашого життя).

Чому така радикальна і навіть загрозливо небезпечна зміна? У той час, для прикладу, коли чорношкірий чоловік та білошкіра жінка зустрілися підчас автомобільної аварії, то до них поліція не повинна ставитися по-іншому з огляду на колір шкіри (вертикальний вимір), а в іншому випадку чорношкірий чоловік має право вирішувати чи мати за друга білошкіру жінку чи ні, без того щоб його звинуватили у дискримінації (горизонтальний вимір). У той час, для прикладу, коли закон щодо питань оренди застосовується до кожного орендаря однаково, власник будинку повинен мати право віддати його в оренду традиційній сім’ї а не одностатевій парі (на власний розсуд), без того щоб його звинуватили у дискримінації. Бізнесмен повинен мати свободу вести бізнес з тими, з ким він бажає на власний вибір, без того щоб бути звинуваченим кимось через свій вибір. Християнський служитель повинен мати свободу навчати християнського віровчення з питань подружжя й сімейного життя, без того щоб його звинуватили у дискримінації ті, що не поділяють такі погляди. Сучасна редакція проекту згаданої вище Директиви і поправок до національного законодавства країн ЄС ставить під загрозою зникнення фундаментальні свободи і принципи справедливості, оскільки вона має за мету впровадження такого принципу рівності, який взагалі не ґрунтується на принципі справедливості, а навпаки змінює цей принцип. Відтепер (моменту можливого позитивного голосування з цього питання) необхідно буде ставитися однаково до кожного індивіда, не беручи до уваги наявність об’єктивних відмінностей. Відмінне ставлення до різних випадків, наприклад ставлення до традиційного подружжя і одностатевої пари, буде вважатися дискримінаційним. Це віддаляє нас від нашого уявлення про суттєві засади вільного і справедливого суспільства. Зрештою, самі люди є відповідальними за суспільство, у якому вони живуть, і яке розбудовують. Утопічна ідея рівного ставлення є доволі небезпечною, щоб дозволити їй прослизнути без зустрічних коментарів. Якщо бажаєте більше дізнатися про проект цієї Директиви, і те як вона урізає особисті свободи людини, й становить серйозну небезпеку запровадження несправедливості як підміну справедливості, пропонуємо читати розлогий коментар на Інтернет-сторінці:

http://www.europeandignitywatch.org/reports/detail/article/principle-of-equality-to-overrule-fundamental-freedoms.html

Назад