«Стосунки Церкви і держави з богословської та історичної перспективи»
Родос, Греція, 27 жовтня, 2010 (Zenit.org). Представники Католицької і Православних Церков Європи однаково занепокоєні секуляризацією суспільства.
У кінцевому комюніке учасники Другого Католицько-Православного Форуму висловили пересторогу щодо небезпек, які походять від секуляризованого суспільства, «позбавленого певних вказівок щодо питань моралі та планів, гідних людської особи». Форум відбувся з 18 по 22 жовтня 2010 року на острові Родос, тема якого «Стосунки Церкви і держави з богословської та історичної перспективи».
Він пройшов під головуванням Митрополита Геннадіоса (Сасімського), представника Вселенського Константинопольського Патріарха, і Кардинала Петра Ердо, президента Європейської Конференції Католицьких єпископів. Також у Форумі взяли участь 17 делегатів від Європейської Конференції єпископів та інші представники Православних Церков. Учасники погодилися, що: «Неможливо закласти основи співіснування без утвердження стосунку із об’єктивною дійсністю людської особи, без врахування потреби відкритися до цілісної дійсності, у яку також інтегрована сама людина, а цю дійсність не можна звести лише до пошуків матеріального благополуччя, вона включає пошук сенсу людського життя в рамках нескінчених духовних пошуків». Далі говориться: «Образ людської особи, який відображений у публічних промовах і ЗМІ, часто є чужий пошукам правди, беручи до уваги виключно задоволення суб’єктивних людських бажань». Далі в комюніке сказано: «Оскільки держави збудовані на юридичному ладі (законів), стосунки між громадянами не можуть будуватися на мінливих людських точках зору чи діяльності окремих громадських груп тиску на суспільство». Наголошується, що такий суспільний лад «повинен засновуватись на нематеріальних людських цінностях», які «від природи властиві людській особі», і «випереджують закон і державу».
На Форумі зокрема були обговорені питання: стосунків Церкви і держави з богословської та історичної точки зору, питання способу налагодження Церквами стосунків із державою, питання спільного блага та служіння (дияконії) Церкви на користь суспільства. У комюніке зазначається, що у Європі найбільш поширена модель стосунків на зразок відокремлення із можливістю співпраці між Церквою і державою. І додається, що таке відокремлення слід розуміти як «відокремлення сфери політичної від сфери релігійної, а не у значенні взаємного ігнорування, яке не можливо зреалізувати».
Гармонійне співробітництво
«Незалежність та взаємна автономія дозволяють на особливе і гармонійне співробітництво між цими двома інституціями,» — зазначають учасники Форуму. І додають, що «Церкви бажають більш активно брати участь у дебатах з етично-моральних питань, які визначають майбутнє суспільства».
Учасники Форуму погодилися, що «Важливо для нас підтвердити те, що країни Європи не можуть перервати свої християнські корені без того, щоб не зруйнувати себе, оскільки етичні проблеми — визначальні для нашого майбутнього в глобалізованому світі».
«Церкви мають обов’язок розбудити сумління людей», — стверджують вони, — «і захищати гідність людської особи, сотвореної на образ Божий», зокрема щодо «права на керування рішеннями свого сумління для медичних працівників, яких ніхто не може зобов’язати виконувати аборт чи евтаназію».
Також у комюніке, між іншим, говориться про «помітні відмінності» між Церквами щодо питань матеріального забезпечення: «Деякі Церкви фінансуються державою, інші мають систему церковного податку підтверджену офіційно державним законом, ще інші існують лише на добровільні пожертви своїх вірних». Комюніке визнає, що «у деяких європейських країнах Церкви ще продовжують очікувати на повернення їм матеріальної власності, колись конфіскованої комуністичним режимом, що допомогло б їм сповнювати свою душпастирську, харитативну і соціальну місію». Наприкінці, учасники Форуму наполягали на свободі загальної освіти, підтвердивши що на батьках лежить обов’язок забезпечити освіту для своїх дітей. Вони заявили, що Церква «має установче право пропонувати освіту, яка відображає християнські принципи, які сповідують сім’ї, що бажають аби їх діти отримали саме таку освіту».