Не моліться на гроші!
«Дзеркало тижня», 17 червня 2011
Я багато слухаю промови — президента, прем’єра, міністрів, експертів, науковців — різних людей. І мене не полишає враження, що вся їхня увага і увага суспільства звернені на економіку. От візьміть інавгураційну промову президента Януковича — вона цілком присвячена економічному розвитку України. Або програма реформ: просто подивитися список, і стає зрозумілим, що всі ті реформи — пенсійна, адміністративна, соціальна — мають суто економічний грунт. В усіх випадках йдеться про гроші — де знайти гроші, як їх заощадити та покрити всі свої борги і потреби.
Я не применшую значення економіки для держави. І гроші дійсно потрібні, і необхідно шукати можливості для покриття боргів. Але той підхід, який я бачу зараз, дуже односторонній. Ми говоримо: найбільше лихо нашого народу — корупція. Так, можливо. Але як з нею борються? Видають антикорупційний закон. Але ж корупцію не викорінити законами! Якщо дійсно ціле суспільство просякнуте корупцією — то як буде сповнятися закон? Хто його буде сповняти? Суспільство не переробиш законами — його можна змінити тільки вихованням. Отже, і корупцію в нас можна викорінити тільки вихованням. Для подолання корупції ми маємо виховати людину на солідних духовних засадах, зростити її певні духовні якості. Інакше нічого в нас не вийде. Можна шукати, хапати, судити за корупцію — ну, то, може, один, два, п’ять відсотків настрашиться. Але це не врятує ціле наше суспільство від тої нещасливої вади.
Корупцію можна побороти тільки солідною духовною настановою — від малого дитину вчити, що це є лихо. Натомість дитину в школі вчать, що це нормальна ситуація: мама мусить щось у школу принести, бо інакше дитину в школу не візьмуть, або спокійно вчитися не дадуть. Дитина змалечку знає, що оцінку можна підправити, якщо мама ще щось принесе. Вчителя можна підкупити — це від дітей не приховують. Та хіба ж це приховаєш! В наших школах це не поодинокі випадки, це вже стало звичною справою. Діти бачать це, і з самого дитинства наші громадяни починають вважати, що так воно і має бути, що це нормально, правильно.
Потім дитя вступає до інституту, і все виходить на нове коло. Воно вже заздалегідь, як і його батьки, знає, що без хабара не вступити. Навіть якщо це не так — ця дитина в це не повірить, її уявлення про життя вже викривлено, вже налаштоване на корупційний спосіб вирішення проблем. Коли вчитель бере хабара — це найгірша форма корупції. Бо вона руйнує особистість — ту людину, яку цей вчитель начебто заповзявся виховувати.
Отже, якщо ми людей так виховуємо і терпимо все це в наших школах і вишах — то чому ми дивуємося, що наші діти виростають у громадян, впевнених, що все на світі можна купити і продати?
Тому перше, що ми маємо зробити, аби подолати корупцію, — змінити систему виховання. Докорінно. До засад. До зовсім інших духовних основ. Заново будувати систему виховання людей. А це духовна програма, не економічна. Треба в ній шукати засобів порятунку суспільства, ліки від корупції. Треба в першу чергу вчити народ жити порядно, за моральними засадами, справедливо поводитися, поважати права кожної людини, не судити нікого, допоки вина не доказана — тоді ми підемо вперед.
Ми ж, судячи з програм реформ і взагалі настрою нашого проводу, все робимо навпаки: спочатку економіка, а там все саме по собі стане прекрасно. Не стане. Ми матимемо прекрасну економіку тільки тоді, коли будемо мати морально здорових людей.
Натомість ми думаємо забагато про гроші і замало про людей. Гроші мають над нами велику владу. І це саме тому, що ми впевнені: за гроші можна все купити і продати. Якщо в тебе є гроші, ти успішно закінчиш школу, отримаєш добру роботу, зробиш кар’єру, матимеш повагу. Ми не сподіваємося на власні здібності й людські якості так, як сподіваємося на гаманець чи рахунок у банку. Ми забагато думаємо про гроші. Ми забагато говоримо про гроші. І тому вони отримують над нами забагато влади.
Така зосередженість на державному рівні на грошах, економіці — це є наша трагедія. І все це від того, що люди, які зараз у проводі, — не є елітою. Вони не мають того відчуття, розуміння, бачення майбутнього, не мають самі відповідного виховання і потрібних людських вартостей. Економіка — не є розв’язка всього. Ми це знаємо з історії. Але люди, на жаль, не вчаться історії.
Любомир Гузар