«Україна сьогодні і завтра. Християнський погляд»

Упродовж століть, відсамих початків свого існування, християни, вслухаючись у науку і наслідуючи приклад Божественного засновника Церкви, намагалися служити ближнім, особливо потребуючим. На основі цього багатющого досвіду виникла соціальна доктрина Христової Церкви; з плином часу її закріплено у різних документах, повчаннях тощо. (Патріарх УГКЦ, Любомир кардинал Гузар).

Перший семінар з циклу «Україна сьогодні і завтра. Християнський погляд» провело АКТ «Обнова» 21 травня 2010 р. в приміщенні УКУ. Мета цих семінарів виробити підстави для оцінки суспільних явищ як в Україні так і за кордоном. У хаосі ідей сьогодення дуже важко зорієнтуватись з точки зору збереження людських цінностей і пізнання правди життя. Маса ідей звелася фактично до маніпуляцій свідомістю громадян з метою забезпечення вузьких локальних інтересів малих груп громадян за рахунок інших. Принцип «діставання» грошей замість їх заробляння починає дедалі більше ставати панівною «ідеологією» сучасного суспільства.

Враховуючи своє завдання, а також те, що понад 70% громадян в Україні вважають себе християнами, не можна відкидати соціальне вчення Християнської Церкви, напрацьоване протягом всього існування християнства. Це твердження стосується практично всіх існуючих християнських конфесій. АКТ «Обнова» розглянуло на семінарі питання особовості людини та її потреб, суспільну сутність людини, поняття прогресу. Проблеми, розглянуті на семінарі, тільки на перший погляд, здаються дуже віддаленими від сучасних проблем становлення молодої держави. Але принаймні вони вказують напрям застосування різноманітних технологій та творення нових даючи підставу для повноцінного розвитку суспільства.

Нижче пропонується короткі підсумки семінару.

Виходячи з того, що

особовість є основою та передумовою суспільної сутності людини, яка

— означає «участь у світлі Божественного Розуму», неповторність (унікальність), самостійність (незалежність), що особа є носієм свого мислення, дій та бездіяльності, свободу, відповідальність, моральну сумлінність, самотність, усвідомлення свого походження від когось іншого, покликання людини до «внутрішньої життєвої злуки з Богом»

людська особа досягає власної повноти лише у контакті з іншими,

— коли спільнотворчих сил, які спонукають людину до суспільності (статевий інстинкт, потреба наслідування, самоутвердження, боротьби, гри тощо), недостатньо для утворення довготривалих суспільних зв’язків та інституцій, навіть якщо в поєднанні з духовними силами вони мають велике значення.

— для утворення спільноти велику вагу мають насамперед дві духовні сили: схильність до наслідування та любов.

— завдяки духовній єдності між собою люди здатні виявляти такі суспільні чесноти, як любов до ближнього, вірність, правдолюбність, справедливість, послух І т. ін., а також розбудовувати такі ділянки культурного життя, які ніколи не змогла б створити одна-єдина особа (мистецтво, наука, економіка та ін.).

— прекрасним засобом духовного обміну між людьми виступає мова, завдяки якій ми (кожен у певному суспільстві, членів якого пов’язує спільна материнська мова) беремо участь у «процесі вербалізації світу». Мова творить спільноту — насамперед тоді, коли люди не лише говорять про щось, а й висловлюють через слово самих себе.

— вплив кількох тисяч творців громадської думки, які перебувають на стрижневих позиціях у пресі, на радіо й телебаченні, у певному відношенні є більшим, ніж влада парламентів. На жаль, цей вплив нині часто буває шкідливим.

— уніфікація мислення — це інша назва байдужості та незрілості. Сюди додається ще й те, що майже безперервний потік сенсацій та інформації через мас-медіа великою мірою знецінює мову і фактично не дає людям можливості для перебування у мовчанні та зосередженні

— людина залежна від інших людей та від суспільства в тілесно-матеріальному, духовно-культурному та моральному відношеннях. Жодна жива істота не є настільки залежною від інших в перші місяці та роки свого життя, як людина, якій, на відміну від тварин, бракує самодостатніх природних інстинктів.

сотворене буття, яке походить від дароносної ласки Бога, намагається різними способами відтворити доброту і велич Творця. Будь-яке особове буття прагне приймати та віддавати цінності, причому залежно від виду тих цінностей визначаються різноманітні суспільні утворення та зв’язки — наприклад, подружжя, дружба й т. ін.

інкорпорація в Тіло Христове — це найглибинніший принцип єдності людей між собою та з Богом (у Трійці). Один Бог у Трьох Особах сотворив людину на Свою подобу, з чого можна зробити висновок, що «спільнотність Божа відображається у людській суспільності»,

беручи до уваги богословські основи Християнського суспільного вчення

— людина створена на образ Божий;

— Христос спас людину у всіх її проявах, а отже у її взаємозв’язках з іншою людиною і суспільством;

— навіть після гріхопадіння існує бажаний і задуманий Богом устрій суспільного співжиття, в основі якого лежать суспільні нахили людини. Його сповнення і побудова є предметом ХСВ;

— принизлива залежність від конкретного середовища вказує на надзвичайну важливість суспільних відносин, оскільки люди через обставини в яких вони з дитинства проживають і перебувають часто змушені уникати творити добро, а то й зао¬хочу¬ються лиходіяти. Це приводить до ускладнень для багатьох людей, заважаючи їм діяти задля свого спасіння. Умови, що суперечать спасінню є підставою, зокрема, для зміни суспільного устрою.

— те, що ХСВ є невід’ємним складником християнського вчення про людину випливає з Воплочення Христа. Християнин, який не застосовує силу віри у громадському житті зраджує Богочоловіка.

і його визначення як

сукупність соціально-філософського і богословського (на підставі християнського спасіння) пізнання сутності та устрою людського суспільства, які випливають з цього пізнання та реалізуються в конкретних суспільних відносинах

з принципами

• спільного блага,
• солідарності,
• субсидіарності,
• справедливості і права,

враховуючи розуміння інтегрального людського розвитку у першу чергу як покликання і тому передбачення вільного прийняття відповідальності і солідарності з боку кожного. Кожна людина є покликана розвивати і сповняти себе, бо кожне життя є покликанням,

учасники семінару погодилися з такими висновками

щодо прогресу і розвитку:

• людина визначається через стосунки з іншими, зробивши індивіда самотнім і егоїстичним цивілізація сама ризикує розпастися
• дар — основа людської мотивації на шляху до спільного добра
• логіка дару не претендує на виключність, а є додатковим стимулом у світі, де панують комерційна логіка чи логіка державного нормативного регулювання
• справжній розвиток неможливий без відкритості до правди про людину і про світ. Саме знання є для нас подарунком
• економічний, соціальний, і політичний розвиток, для того щоб бути справжнім людським, повинен базуватись на принципі безкорисливості як вияві братерства
• людська гідність і природне моральне право мусять бути в основі економічного вибору
  питання щодо прогресу залежить від розуміння людської природи
• без Бога Людина не лише не знає куди йти, але навіть не розуміє ким вона є. Людина не може без Бога забезпечити свій власний розвиток, або встановити правдивий гуманізм.

щодо розуміння влади

• кожне суспільство потребує єдиного авторитету — тобто єдиної влади, яка провадила б членів цього суспільства до здійснення спільного блага.
• як організм при ослабленні притаманних йому життєвих сил починає занепадати, так не може існувати й суспільство, якщо кожен його член керується своїми власними інтересами.
• авторитет спільного блага може будуватися лише на ґрунті обов’язкової для всіх етики, коли всі члени суспільства однаковою мірою зобов’язані дотримуватися її. В основі такої етики лежить трансцендентний характер гідності людини.
• Якщо такого зв’язку немає, тоді постає небезпека постійного творення суперечностей між «власними інтересами людей як класу, групи або нації», «Якщо трансцендентну правду не визнають, тоді тріумфує насильство» влади.

З вищесказаного можна зробити деякі практичні висновки щодо господарських пріоритетів розвитку українського суспільства, принципів побудови його структури та розвитку:

• мінімальні життєві потреби — житло, натуральне здорове харчування. Зв’язок і транспорт, інформаційний простір про найближче оточення (адекватна і своєчасна реакція «органу» на неполадки в організмі).
• замкнуті технологічні цикли виробництва і споживання без відходів (або з їх мінімальною кількістю) включаючи побут (зокрема розробка і впровадження відновлювальних джерел енергій, технологій з відновлювальними ресурсами, аналогічно споживанню сільськогосподарської продукції).
• технологічні цикли і спосіб життя з мінімальним навантаженням на довкілля. Максимальне використання «диких» природних ресурсів з дбанням про їх відновлення.
• згортання з подальшою ліквідацією технологій з відходами (законсервованими), які загрожують людям протягом тривалого часу і які не можуть бути утилізовані (ядерні відходи, деякі види ракетного палива, генетично модифіковані продукти тощо) або мають невідому дію на людський організм.
• освіта, спрямована на усвідомлення відкритості людини і суспільства як системи (системи яка перебуває в динамічній рівновазі з Всесвітом, Природою, з іншими людьми, спільнотами), спрямована на правдиве як необхідне для виживання знання про навколишнє середовище.
• «Демократія без цінностей легко перетворюється на відкритий і підступний тоталітаризм»
• побудова структури влади «знизу» з чітким застосуванням принципів солідарності і субсидіарності, а також свободи, ініціативи та відповідальності. Ніхто не знає інтересів громади, краще від самої громади на місці.
• уточнення поняття «незалежності» особи, «незалежної» людини, суверенітету держави, оскільки Бог сотворив світ добре у всіх його взаємозв’язках
• аналіз існуючої структури влади з можливістю застосування вищесказаного до її удосконалення на своєму місці
• гідність Людини, господарність (відповідальність за Божий дар — життя та ресурси) і дія у спільноті (засіб реалізації гідності та відповідальності), як засіб, — головна лінія поведінки християнина у суспільстві, незалежно від системи влади та законодавства.

Використані джерела:

1. Йозеф Кардинал Гьофнер. Християнське суспільне вчення. — Львів: Свічадо. — 2002. — 304 с.
2. Документи Другого Ватиканського Собору: Конституції, декрети, декларації. Gaudium et Spes (Душпастираська конституція про Церкву в сучасному світі). — 1996. — 759 с.
3. Іван Павло ІІ. CENTESIMUS АNNUS (http://www.vatican.va/edocs/POL0016.HTM#VatDwlnd).
4. Компедіум соціальної доктрини Церкви (http://www.vatican.va/roman_curia/pontifical_councils/justpeace/documents/rc_pc_justpeace_doc_20060526_compendio-dott-soc_uk.pdf).
5. Митрополит Андрей Шептицький. Як будувати рідну хату (http://rapidshare.com/files/296320778/A. Sheptytsryy_Yak_buduvaty.pdf,
6. http://forum.ugcc.org.ua/viewtopic.php?f=8&t=913&start=45
7. Біблія.
8. Caritas in Veritate. Енциклівка Бенедикта XVI.