Святі миряни Католицької Церкви

Мануель Лозано Ґаррідо

Нещодавно був беатифікований як блаженний Мануель Лозано Ґаррідо (Manuel Lozano Garrido), знаний під псевдонімом «Lolo». Святкова Божественна Літургія з цієї нагоди відбулася в Іспанії в рідному місті святого Лінарес (Linares). Це перший журналіст-мирянин, який був проголошений святим Католицькою Церквою. Архиєпископ Клаудіо Челлі (Claudio Celli), президент Папського відділу соціальних засобів комунікації, з цієї нагоди на прес-конференції в Римі відзначив, що блаженний Мануель Лозано був «пристрасним у пошуку правди» і власному свідченні на користь правди. Також Архиєпископ зазначив, що бути християнським журналістом у сучасному світі вимагає від особи героїчної постави. Святий зумів завжди бачити «прямий зв’язок між новинами, які пише журналіст, і Доброю Новиною Євангелії», бо пізнав «Ісуса як зразок-парадигму для засобів масової інформації». Надхнення для своєї праці святий щоденно черпав із Пресвятої Євхаристії та набожності до Пресвятої Богоматері.

Лоло народився 9 серпня 1920 року в місті Лінарес в Іспанії, а помер в цьому ж місті 3 листопада 1971 року. В 1930-х роках Католицька Церква в Іспанії зазнавала серйозних переслідувань. Численні священики, миряни були арештовані та вкинуті до в’язниць. Він вступив у молоді роки до лав Католицької Акції, а в роки громадянської війни в Іспанії (йому було лише 16 років) таємно приносив ув’язненим дари Пресвятої Євхаристії до в’язниці, аж доки і сам був ув’язнений в 1937 році.

Як журналіст він дописував до щоденного видання «Ya», до рев’ю «Telva» і «Vida Nueva» і для видання «Associated Press». У 1942р., у віці 22-ох років, захворів на спондиліт (запалення кісток хребта), через що став інвалідом. У 1962 році втратив зір, так що останні десять років свого життя був сліпою людиною. Проте і надалі продовжував працювати, а навіть отримувати нагороди, наприклад від «Bravo journalism award». Він заснував журнал «Синай» (Sinai) для хворих людей. Він є автором дев’яти книжок, які надиктовував своїй сестрі Люсії та друзям. Його називають «Христовим апостолом пера». Будинок, де проживав Лоло, перетворився на апостольський центр, який відвідало багато людей у пошуках поради, підтримки.

Лоло виразно розумів своє покликання журналіста на служінні потребам Церкви задля євангелізації, відкритості Церкви до проблем світу. Останні дев’ять років його життя в його рідному домі служилась періодично Божественна Літургія. В останню хвилину свого життя він відмовляв молитву «Богородице Діво». Він був життєрадісною людиною, і умів підтримувати на дусі терплячих і хворих людей. Проща до Люрду для нього стала поштовхом для створення журналу «Синай» та асоціації хворих людей із такою ж назвою. Асоціація «Синай» стала «духовним оазисом», де терплячі від хворіб люди, могли провадити християнське життя молитви та братерської підтримки.

Бенедикт XVI в своїй промові 13 червня 2010 року після полуденної молитви «Ангел Господній» на площі Св. Петра в Римі згадав про святого Мануеля Лозано Ґаррідо, як про особу що зуміла свій журналіський хист і навики присвятити служінню «правді та благородним цілям».

Зокрема Папа сказав: «Блаженний Мануель був вірним мирянином, який добре знав як випромінювати Божу любов прикладом власного життя і своїми творами, навіть серед людських терпінь, які прикували його до інвалідного крісла на 28 років». «Під кінець життя навіть втратив зір, однак і надалі продовжував здобувати серця для Христа, випромінюючи спокійну радість та непохитну віру».

 

Лойзе Ґрозде

Лойзе Ґрозде (Lojze Grozde), словенець, народився 1923 року. Від дитини відмовилася матір, бо була народженна поза шлюбом. У нього було важке дитинство. Він віднайшов Бога через Католицьку Акцію. У шкільні роки в місті Любляна активно жив програмою діяльності та католицькою духовністю Католицької Акції, що була мирянською організацією. Особливо жив глибоким життям християнської молитви, повної участі у Божественній Літургії, набожністю до Пресвятої Богородиці, апостольської праці для ближніх.

1 січня 1943 року він прийняв останнє Святе Причастя в монастирі в Стичні по дорозі до своїх родичів в часі шкільних канікул. У часі відвідин своїх родичів у 1943 році Лойзе схопили і висунули звинувачення у поширенні анти-комуністичної пропаганди. У хлопця підчас затримання знайшли «Служебник», книгу «Наслідування Христа» і «Наша Пречиста Фатімська Богоматір». В той час бути католиком — означало бути противником представників комуністичного режиму. Його вбили комуністи партизани після фізичних туртур, у ніч після затримання.

Урочиста беатифікаційна Божественна Літургія відбулася 13 червня 2010 року в місті Цельє (Celje) Словенія. День церковного спомину блаженного Лойзе Ґрозде — 1 січня. Хлопчина належав до Архиєпархії Любляни в Словенії. Лойзе — приклад мученика за власне свідоцтво християнської віри, та свідчення про важкі часи переслідування в історії Католицької Церкви в Словенії в ХХ столітті. Приклад його життя і мученицької смерті — добрий знак для сучасної секуляризованої епохи цінності релігійної віри та християнських вартостей, задля яких необхідно навіть віддати своє життя.

 

К’яра Бадано

25 вересня 2010 року відбудеться урочиста беатифікація в Римі як святої італійської дівчини мирянки К’яри Бадано (Chiara Badano). Дівчина померла від важкої хвороби раку кісток (остеосаркома) у 18 років. Це перший член католицького руху «Фоколяре», яку буде проголошено святою. К’яра народилася 29 жовтня 1971 року в місті Савона, Італія. Була проголошена блаженною 3 липня 2008 року папою Бенедиктом XVI.

К’яра Бадано була довгоочікуваною дитиною у своїй сім’ї, бо народилася аж після одинадцяти років сімейного життя. Була звичайним активним життєрадісним підлітком. Виховувалась у католицькій сім’ї, яка оточила її любов’ю та турботою про християнське виховання дівчини. Мала багато друзів. Любила теніс, плавання, походи в гори. Брала активну участь у християнських молодіжних програмах та реколекціях. Загалом, К’яра була сповнена світлих юнацьких мрій про власне майбутнє.

Від моменту виявлення захворювання починається життя героїчних християнських чеснот. Хвороба дуже швидко розвивалася. Спершу відмовили ноги, так що дівчина вже не могла ходити власними ногами.

В 16 років К’яра включилася у діяльність мирянського руху «Фоколяре», зокрема налагодила близькі стосунки із засновницею руху К’ярою Любіх.

Її запам’ятали як дівчину, яка світиться внутрішнім світлом, джерелом якого є глибока християнська віра. У К’яри було глибике почуття спокутного значення власного терпіння, яке тісно поєднане із терпінням Христа Спасителя. Хвора дівчина часто відмовлялася від морфію, який мав би полегшити відчуття болю, кажучи: «Я бажаю розділити з Христом якомога більше Його терпіння на хресті».

Навіть в часі перебування в лікарні вона завжди вміла думати про інших хворих, нести їм усмішку та впевненість власної християнської віри, бо її серце було завжди готове любити інших. К’яра померла 7 жовтня 1990 року. Її останні слова до батьків та рідних в час відходу до вічності були: «Допобачення! Будьте щасливими, бо я щаслива!» За молитовним заступництвом покійної К’яри відбулося задокументоване чудо зцілення важкохворої дитини.

Підготував Ігор Леньо

Джерела:
http://www.zenit.org/article-29541?l=english,
http://www.zenit.org/article-29592?l=english,
http://www.zenit.org/rssenglish-29527,
http://www.ewtn.com/vnews/getstory.asp?number=102400