Ще раз про свято «Українська Молодь Христові»
Перший серйозний конфлікт між ГКЦ та ОУН виник через свято «Українська Молодь Христові» (далі — УМХ).
Митрополит Андрей Шептицький та Головний Інститут Католицької Акції (ГІКА) запланували провести у 1933 році молодіжне свято «Українська Молодь Христові». Ідея такого свята зародилась ще у 1932 році, уперше її озвучив митрополит Шептицький на одній із конференцій Марійських Дружин. [1] До того ж, папа Пій ХІ (1922–1939) 24 грудня 1932 року проголосив 1933 рік Святим Ювілейним роком, [2] тож було вирішено в цей рік поєднати святкування Святого року зі святом молоді. У січні 1933 року Генеральний Інститут звернувся до усіх вірних із заявою, у якій зазначав, що «у цей тяжкий час переживання матеріальної та духовної кризи українське суспільство мусить боротися за ідеї Христа та за душі української молоді, на яку з усіх боків підстерігає антирелігійна ідеологія». [3] Так ГІКА вирішив кинути клич до усієї молоді ставати під прапори Христа з гаслом «Українська Молодь Христові». З одного боку, це була відповідь Єпископату ГКЦ усім політичним та релігійним противникам, які теж боролися за вплив на молодь. З іншого — намір продемонструвати усім, а у першу чергу собі, дієвість впровадженої Католицької Акції на українському ґрунті. Інститут проголосив, що свято має відбутися 6–7 травня 1933 року, та наголосив, щоб деканальні та парафіяльні уряди приготували молодь до цього дійства згідно з «Правильником», який видав ГІКА. Від Інституту звернення до вірних ГКЦ було підписане д-р Іваном Бабієм та о. Теофілом Горникевичем. [4]
13 січня 1933 року відбулася пресова конференція Ділового комітету свята УМХ для представників української католицької преси в приміщенні ректорату Греко-Католицької Малої семінарії. [5] Конференція проходила під проводом єпископа Івана Бучка, голови ГІКА д-р Івана Бабія та голови Ділового комітету свята д-ра В. Кузьмовича. На конференцію прийшли журналісти «Ниви», «Мети», «Нової Зорі», «Правди», «Нашого Приятеля», «Діла», «Нового Часу», «Нашого Прапору», «Неділі», «Свободи», «Народної Справи», «Дзвіночка» та «Світу дитини». [6] Пресі було повідомлено про початок підготовки до маніфестації та роботи Ділового комітету. Єпископ І. Бучко пояснив усім присутнім ціль святкування, яке мало відбуватись по усій Сх. Галичині під гаслом «Українська Молодь Христові». В. Кузьмович повідомив про плани проведення заходів як у Львові, так і в терені. Він закликав часописи та радіо подавати усю можливу інформацію щодо цієї акції. Далі на конференції відбулося представлення Ділового комітету, куди ввійшли: голова В. Кузьмович, заступник голови пані С. Фіголева, секретар д-р В. Лев та члени секретаріату Алиськевич і Яковичівна. [7] Варто сказати, що свято задумувалось як масовий з’їзд української католицької молоді у Львові. Перед комітетом постали дуже важливі завдання, які швидко треба було вирішити, а саме:
- подбати про дозвіл польської влади на проведення свята;
- подати інформацію у всі місцевості, де мешкали українці, про свято УМХ;
- опрацювати програму свята;
- провести кампанію проти ворожої пропаганди, яка почалася зразу ж після проголошення ідеї проведення такого заходу. [8]
У лютому 1933 року в журналі «Місіонер» було опублікували Правильники для парафіяльних та деканальних комітетів свята УМХ. Вони були опрацьовані й опубліковані Головним Інститутом, де подавались детальні інструкції щодо організації та проведення такого великомасштабного святкування. У «Правильнику» для парафії йшлося про те, що парафіяльні уряди створюють комітети для підготовки місцевої молоді до майбутньої акції і проводять спеціальні навчання та інструктажі. Кожен такий комітет мав вислати на святкування до Львова 10 членів. [9] Крім того, парохіальний комітет дбав про інформування вірних на парохії щодо проведення самого свята, шукав фінансування для цієї події, визначав суму добровільної оплати за дорогу до місця проведення заходу, а також складав звіт з проведеної праці та надсилав його до деканальних комітетів свята. Подібні завдання виконував і деканальний комітет свята, що був головною одиницею розрахунку прибулих до Львова у день святкувань. [10]
1 березня 1933 року на сторінках української галицької преси з’явилося послання Галицького Єпископату, яке було присвячене 1900-літтю смерті Христа на Голготі. У ньому також йшлося про те, що Єпископат постановив відсвяткувати таку річницю величним святом молоді. [11] Через кілька днів з’являється Комунікат Ділового комітету свята. У Комунікаті йшлося про те, що митрополичий ординаріат призначив представником архієпархії при комітеті єпископа Микиту Будку, Станіславівська єпархія призначила представником о. Романа Лободина, а Перемиська — о. ігумена Йосифа Лучинського ЧСВВ [12]. Крім того Комунікат містив вказівки щодо співпраці між священиками та Діловим комітетом, змісту афіш для інформування громадян, ознайомлював з текстом і нотами українського католицького гімну, які можна було придбати у приміщенні Духовної семінарії, піднімав питання одягу (однострою) учасників акції, прапорів для свята та питання проведення теренових святкувань. [13] Крім святкування УМХ у Львові, великий наголос робився на святкуванні на сільських парафіях, що мало дати поштовх до створення нової молодіжної організації Католицька Акція Української Молоді (КАУМ). Тому, крім головного святкування 6–7 травня, запланували святкові заходи 14 травня на парафіях. [14]
Діловий комітет звернувся до Головного відділу залізниці з проханням зробити велику знижку на квитки для проїзду у день свята, а також, де можливо, надати спеціальні потяги. [15] Комітет створив комісію, що мала залагодити питання проживання учасників свята у Львові. Це була досить складна справа з огляду на велику кількість бажаючих, що мали прибути на святкування до міста. Комісія у справах проживання видала 12 березня 1933 року Відозву щодо організації поселення гостей. У зверненні закликали всі українські установи надати допомогу у цій справі. [16]
На кінець березня Діловий комітет видав докладні інструкції щодо проведення самого свята, в яких закликав молодь не лише Галичини, але і Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя взяти участь у святі УМХ. [17] Комітет опублікував програму свята у часописах «Мета», «Нова Зоря» та «Місіонер», де представив заходи, що мали відбутися 6–7 травня на площі біля собору св. Юра та площі Сокола-Батька у Львові. 6 травня на площі біля собору св. Юра єпископи ГКЦ мали привітати учасників свята, після чого запланували посвячення деканальних та парафіяльних прапорів та молебень. У неділю 7 травня свято мало розпочатись на площі Сокола-Батька з архієрейської Служби Божої. Далі була запланована маніфестація вулицями Львова до собору св. Юра, де повинні були провести святкову присягу української молоді на вірність Христу, після чого свято УМХ завершувалось. [18] У цей день мали відбутися засідання різних католицьких молодіжних інституцій. Так, уся шкільна молодь провела б зустріч при церкві св. Духа, робітнича молодь мала провести свій збір у церкві Успіння Пресвятої Богородиці, молодь із сіл зустрічалась би у соборі св. Юра, а Марійські Товариства — у гімназії сестер Василіянок по вулиці Длуґоша. 14 травня 1933 року за планом відбувались теренові святкування УМХ у всіх парафіях ГКЦ. [19] Так виглядала запропонована Діловим комітетом УМХ програма свята. Щоправда, це було не так легко реалізувати хочби, з огляду на те, що на час публікації програми ще не відбулись переговори з польською владою, яка не дуже добре ставилась до проведення такого масштабного заходу у Львові.
19 квітня 1933 року був опублікований останній заклик [20] Єпископату ГКЦ під назвою «Українська Молодь Христові» до усіх вірних взяти участь у запланованих заходах. У ньому єпископи звертались до української молоді ставати під прапори Христа та гідно захищати християнську віру в житті українського народу. [21]
25 квітня 1933 року відбулась друга пресова конференція, на якій було представлено здобутки Ділового комітету на цю пору. [22] Варто відзначити досить добре ставлення української преси до проведення такого великомасштабного заходу у Львові та до здобутків комітету, який крок за кроком втілював у життя поставлені перед ним цілі. Це була чи не єдина позитивна реакція світської преси на церковно-релігійний захід без уїдливої критики та ставлення під сумнів багатьох речей. Але журналістські баталії ще були попереду, бо запланована акція не лише мобілізувала молодь, але й ставала невигідною деяким політичним силам, і на її фоні можна було вголос ще раз заявити про себе.
27 квітня 1933 року у приміщенні Малої семінарії відбувся з’їзд священиків деканальних комітетів свята УМХ, де обговорювалось питання отримання згоди від польської влади на проведення свята. Єпископ Іван Бучко у цій справі тричі їздив до Варшави. [23] Справи з дозволом йшли досить поволі, лише домовленості з нунцієм дозволили натиснути на польську владу і змусити її таки дати згоду на проведення цього масштабного заходу. Також за кілька днів до проведення самого свята дозвіл дав віце-міністр внутрішніх справ Рачкевіч. [24] Цікавим фактом у цій справі було те, що Єпископат ГКЦ твердо заявив: святкування відбудеться у будь-якому разі, дасть польська сторона дозвіл на це чи ні. Такий ультиматум духовенства ГКЦ спонукав владу не загострювати і так не найкращі стосунки з українцями. Дозвіл було отримано в останні дні приготувань.
Переговори про проведення свята проходили і в самому Львові. Діловий комітет провів дві зустрічі з представниками Львівського Міського Староства. Під час цих зустрічей обговорювали справи, пов’язані з планом руху маніфестації вулицями міста, відшкодуванням за пошкодження клумб та парків, санітарним наглядом та лікарською опікою. Усі ці вимоги мав виконати Діловий комітет, щоб отримати дозвіл на проведення заходу. Найзапекліші дискусії точилися щодо маршруту маніфестації, кожна сторона наполягала на своєму. Староста д-р Клімув пропонував два варіанти походу вулицями міста:
- вулицею Кадетською до площі св. Юра;
- вулицями Стрийською і Пелчинською до собору св. Юра. [25]
Усі ці маршрути оминали центр міста та проходили передмістями, таким чином польська влада відверто давала зрозуміти, що не бажає бачити великі юрби українських маніфестантів на центральних вулицях Львова.
Діловий комітет наполягав на маршруті, що проходив через центр міста біля усіх визначних українських храмів. Українці представили теж два шляхи руху маніфестантів: [26]
- прохід біля чотирьох церков: с. Василіанок, Успіння Богородиці, Преображенської та собору св. Юра;
- вулицями Коперніка, Словацького, біля університету, вулицею Міцкевича, біля церков св. Духа та собору св. Юра. [27]
Комітету таки вдалося за чотири місяці досягнути консенсусу з польською стороною у цій справі та отримати усі дозволи на проведення маніфестації.
Комітет своїм наступним Комунікатом сповіщав українське галицьке суспільство, що сам папа Пій ХІ буде молитися за успішне проведення Свята Молоді у Львові, та наголошував, що всі учасники заходу мають беззастережно виконувати інструкції проведення такого дійства, що було вимогою і влади міста. [28]
За порядок під час маніфестації відповідали визначені комітетом духовні особи. Отець Михайло Блозовський мав відповідати за порядок 6 травня на площі св. Юра, а уночі — за інформаційне бюро і розселення гостей там таки. Отець Антін Каштанюк відповідав за порядок 6–7 травня на площі Сокола-Батька та за інформаційне бюро на ній. Отець Олександр Млиновський і отець Михайло Климович відповідали за дотримання порядку під час маніфестації вулицями Львова. Пані Ксенія Яновичівна була призначена відповідати за першу медичну допомогу на площі Сокола-Батька під час проходу маніфестації та по усіх місцях тимчасового компактного проживання учасників свята. [29]
Найнижчою одиницею походу визначено деканати, тобто усі маніфестанти мали рухатись організовано кожен у колоні свого деканату. На 50 чоловік припадав один керівник. Делегація від кожного деканату прибувала до міста з уже визначеними керівниками, які заповнювали спеціальні картки учасників, де подавали кількість прибулих на святкування, їх прізвища, імена та іншу важливу інформацію. Анкети учасників передавались Діловому комітету для складання звітів та статистик. [30] У Комунікаті організатори свята звертали свою увагу на наявність в учасників дійства святкових плакатів та прапорів. Було вирішено використовувати лише синьо-жовті прапори з відзнаками УМХ, будь-які інші прапори, чи символи заборонялися. [31] Обов’язковим було мати на святі народний стрій. [32]
Організатори святкувань через свій Комунікат подали чітку інструкцію перебування у місті, беручи до уваги те, що більшість гостей ніколи не була у Львові і тому потребувала докладних роз’яснень. Так, усі приїжджі перед 12 годиною ночі 6 травня мали рухатися з головного вокзалу до площі св. Юра. Ті, що прибували після 12 години ночі вже 7 травня, повинні були рухатись на площу Сокола Батька; щоб не було непорозумінь, на кожному кроці були створені інформаційні центри, які спрямовували б людей у потрібних напрямках. [33] На самій площі Сокола-Батька на лівому боці мали збиратись представники Станіславівської єпархії, посередині — Перемиської, а з правого боку — Львівської архієпархії. [34]
Діловий комітет після переговорів із відділом Львівської залізниці таки домігся знижок для проїзду учасників свята. [35] Шкільна молодь отримувала знижку 75%. Знижка надавалась тільки на підставі поіменних карток учасників, отриманих у Діловому комітеті. З більших міст, як Стрий, Перемишль, Тернопіль, Дрогобич та Станіслав, мало бути понад 300 учасників з кожного, тому для них були замовлені спеціальні поїзди на свято. [36]
Ще задовго до свята різні політичні табори почали оприлюднювати негативну позицію щодо потреби проведення такого святкування. Так, український націоналістичний табір гостро засудив проведення свята УМХ і оголосив його бойкот, звинувачуючи у пропольській політиці духовенство ГКЦ та усі католицькі інституції.
[...] Розглядаючи суть сучасного українського католицизму, як суспільно політичного руху — українське студентство з прикрістю стверджує, що цей рух є по своїй суті опортуністичний та у своїх практичних виявах крайно угодовецький і тому, як такий він не відповідає дійсним потребам і вимогам української нації та загально у своїх суспільно політичних потягненнях є шкідливий. [37]
Польські ж націоналісти сприймали свято як демонстрацію українського протесту та сили та звинувачували католицькі організації у симпатіях щодо ОУН. Ставлення було досить жорстким з різних боків, особливо з боку націоналістично налаштованого українського студентства. Важко сказати остаточно, чому ОУН вирішила бойкотувати святкування, хоча пояснення радше за все лежало в площині конкуренції між підпіллям та ГКЦ за можливість впливати на молодь, що набирала дедалі більших обертів. ОУН побоювалась втрати впливу на галицьке суспільство через відхід молоді з націоналістичних молодіжних товариств до католицьких. Хоча не можна виключати й інші причини.
[...] українське студентство стверджує, що: а) ціль і характер цього свята є наскрізь політичні мимо намагань його аранжерів представити це свято як чисто церковно-релігійне; б) воно є лише одним із виявів цілої сьогоднішньої української католицької акції, то є підпорядкована і узалежнина від чужих і в своїй більшості ворожих українській нації чинників; в) це свято за свою першу і найважнішу ціль має затягнення загалу української молоді до теперішнього католицького табору, отже, у першу чергу є звернене проти українського націоналістичного руху, що під цю пору опановує українську молодь і то якраз найбільше ідейні і найбільше вартісні елементи.
[...] Супроти цього українське студентство, що визнає український націоналістичний рух органічно вирослим з глибини душі української нації й одиноко життєвим та здоровим — ставиться супроти такого свята Українська Молодь Христові«негативно та буде йому протиставитись і зокрема у цьому Святі участі не візьме. [38]
12 березня 1933 року українське студентство скликало так звану «Всестудентську анкету» в Академічному Домі у Львові. У цій акції взяли участь студенти львівських вищих навчальних закладів кількістю у 250 осіб. [39]
Перед нами резолюції «Все студентської анкети» з дня 12 березня ц. р., які окреслюють відношення більшості українського студентства, присутнього на анкеті до свята «Українська Молодь Христові» і взагалі до принципів католицизму. [...] Вони позитивні і негативні. Позитивні покриваються з тою відміною націоналізму, який носить назву «інтегральний». Як відомо, це націоналізм що своє відношення до всякої релігії ужалежнює від того, чи та релігія відчиняється його засадам чи ні. З точки зору Католицької Церкви це безсумнівна єресь. [...]. Дуже ясно і виразно є в резолюціях окреслене негативне становище тієї частини українського студентства до сучасного українського католицизму, зокрема до свята «Українська Молодь Христові». [40]
Не було секретом, що «Всестудентська анкета» інспірована націоналістичним підпіллям, щоб відвернути українську молодь від участі у святкуванні. Кілька делегатів «Анкети», виступаючи перед студентством, засудили свято УМХ, мотивуючи це такими головними точками:
- націоналісти не можуть випустити молодь з-під свого впливу;
- Діловий комітет хоче провести не так релігійне свято, як політичне з угодовським нахилом щодо Польщі. [41]
ОУН вважала, що Церква остаточно погодилась на політику Другої Речі Посполитої щодо українського питання у Галичині, тому проголошувала ГКЦ і усі її акції угодовськими, тобто такими, що сприяють зближенню Церкви та окупаційної влади. Відповідно, студентство на «Всестудентській анкеті» прийняло рішення, яке проголошувало, що:
- цілі і характер свята є пропольськими;
- воно є виявом Української Католицької Акції, яка залежна від чужих та ворожих українській нації чинників;
- свято, що має на меті втягнути молодь у так званий католицький табір насамперед є звернене проти українського національного табору, тому відбуття такого свята не можна допустити;
- треба заборонити українській молоді брати участь у святі УМХ. [42]
Така резолюція викликала скандал на сторінках галицької преси. Уперше в історії українського галицького суспільства націоналістичний табір відкрито виступив проти ГКЦ. ОУН піддала сумніву не лише політику та дії Церкви, до якої у попередні роки ставлення було позитивним, але і виступила проти авторитету митрополита Андрея, який проголосив це свято.
[...] Ось так маємо, здається, перший — в історії українського католицизму — виступ частини української католицької молоді проти української католицької Церкви ї її Єрархії. [...] Цим виступом кинула ця група визов українській католицькій Єрархії за її чисто релігійну акцію, оправдуючи той свій визов моментами політичними.
[...] Другими словами, ця молодь зв’язує вузол боротьби на відтинку свята «Українська Молодь Христові» в ім’я гасел, з мотивів неіснуючої небезпеки і створює нове звено розвалу і хаосу, тим разом на відтинку церковно-релігійному... [43]
Конфлікт переростав з ідейного в особистий та у «малу громадянську війну» між різними політичними таборами. Так, націоналістична молодь виступила за те, щоб позбавити відомого педагога д-ра Івана Бабія членства у Діловому комітеті свята з тієї причини, що він був запідозрений у співпраці з польською владою. [44]
Одразу ж після цього греко-католицька газета «Мета» гостро висловилася щодо втручання прихильників «інтегрального» націоналізму у релігійні справи. [45] Газета ствердила, що намагання підпорядкувати релігійні справи своїм політичним інтересам за догматикою Католицької Церкви було єрессю, а отже засуджувалося. Але сама Церква не поспішала підтримувати гострі заяви католицьких журналістів, вважаючи, що в націоналістичному підпіллі до таких крайніх дій схильна меншість і що більшість прихильників ОУН їх не підтримує. З іншого боку, ГКЦ не потрібен був ще один внутрішній конфлікт, тому реакція духовенства скоріше мала за ціль ще раз пояснити характер свята та не допустити протистояння. [46]
За резолюцію «Всестудентської анкети» проголосувало 137 студентів з 250 присутніх. Проти голосувало 85 та 10 утрималось. [47] На заклики присутніх священиків організувати делегацію до митрополита А. Шептицького, щоб він вияснив усі цілі свята, студенти не погодились. Та незважаючи на заборону з боку націоналістичного підпілля брати участь у святі, все-таки студенти зголошувались у Діловий комітет. Зі Львова зголосилося 105 студенток та 55 студентів, разом 160 осіб. [48]
У цей час була чутка, що ОУН проведе терористичні акти проти учасників свята. Представники підпілля звинуватили у розпусканні цих чуток саме Діловий комітет, який у такий спосіб нібито захотів помститись організації за проведення «Всестудентської анкети». Звичайно, комітет заперечував будь-яку свою причетність щодо розпускання чуток. Дійсно у звітах повітових староств можна віднайти попередження про те, що деякі члени ОУН та Союзу Українських Студентських Організацій у Польщі (СУСОПу) готували на 6–7 травня акти саботажу у Львові. [49] Наскільки це було правдою, важко судити, можна припустити, що деякі гарячі голови у будь-який спосіб не хотіли допустити успішного проведення свята УМХ. Але виглядає на те, що сама ОУН погасила такі наміри своїх членів.
4 травня 1933 року в Обіжнику Крайової Екзекутиви ОУН на західно українських землях (ч. 5/33) з’явився Комунікат КЕ ОУН у справах свята УМХ. Крайова Екзекутива і надалі вважала відповідальним за чутки про теракти Діловий комітет та заявила, що ставиться до цього опортуністичного дійства (тобто свята) вкрай негативно. КЕ ОУН офіційно ствердила, що не збирається здійснювати жодних терористичних актів проти учасників свята. [50]
Важливо зазначити, що деякі члени ОУН все-таки позитивно ставились до проведення такого заходу. У 1933 році в Дрогобицькій тюрмі відбували покарання п’ять провідних членів ОУН: д-р Юліян Вассиян, Осип Бойдуник, д-р Олесь Бабій, Степан Ленкавський і бойовий референт Крайової команди УВО Зиновій Книш. Саме до них як до важливих діячів підпілля звернулася КЕ ОУН з проханням висловити свою думку щодо свята УМХ. [51] З. Книш підготував реферат з цього питання, виділяючи три можливих позиції:
- виступити проти свята та закликати це зробити інших;
- зігнорувати подію і закликати до цього інших;
- включитись в неї та дати їй характер всеукраїнської маніфестації, де будуть брати участь усі, без огляду на їх партійну приналежність. [52]
Він категорично відкинув першу позицію, пропонуючи ОУН прийняти або третю, або, у крайньому разі, другу. Але Крайова Екзекутива не прислухалась до реферату і зробила усе з точністю до навпаки. [53]
21–23 березня українські студентські організації проводили у Львові ІV Крайовий Студентський Конгрес [54] за участю понад 200 студентів та 80 гостей, де справа свята УМХ знову стояла на порядку денному. [55] Особливо гостро виступила проти свята Студентська Репрезентація Союзу Українських Студентських Організацій у Польщі (СУСОП). [56] Її лідер Дмитро Штикало виступив за підтримку рішень «Всестудентської анкети» і вніс відповідний проект резолюції. Він наголосив, що ціллю свята буде створення нової організації, Католицької Акції Української Молоді, що мала замінити українську скаутську організацію «Пласт», а цього, на думку голови СУСОПу, не можна було допустити. [57] Наприкінці Конгресу делегати від Товариства Українських Студентів Католиків (ТУСК) «Обнова» виступили на захист ідеї проведення свята УМХ. Роман Монцібович, один із лідерів «Обнови», від імені українського католицького студентства запропонував прийняти резолюцію, в якій ішлося про те, щоб дати волю українському студенту щодо вибору брати участь у святі чи ні та не ставити ультиматуму усім, як це зробила молодь ОУН. Після довгих дискусій обидва проекти резолюції було винесено на голосування учасників Конгресу. Резолюція націоналістичного табору набрала 70 голосів підтримки, резолюція, «Обнови» лише 10. [58] Тоді делегати від ТУСК «Обнови» зачитали заяву, що, незважаючи на результати голосування, усе католицьке студентство візьме участь у святі УМХ. Відповідь на таку заяву не забарилась. Одразу по Конгресі на шпальтах націоналістичної газети «Наш Клич» [59] почалась кампанія проти ТУСК «Обнова». [60]
На такі атаки з боку молодіжних організацій ОУН відповідь дав, захищаючи «Обнову», її духівник о. д-р Микола Конрад. 2 квітня 1933 року він опублікував звернення «До українського католицького студентства», в якому прореагував на рішення «Все студентської анкети» та Конгресу студентства. [61] Отець М. Конрад писав:
Ставити засади ідеології українського націоналізму як основу відношення студентства до християнської релігії взагалі, а католицької зокрема, і то в оцінюванні не по думці Церкви, а під кутом добра для українського народу в розумінні того ж націоналізму, є явним безбожництвом; бо це значить ставити націю понад Бога, для якої він є Творцем... Не є правда, що цілі і характер свята є наскрізь політичні, бо це не відповідає програмі свята, котре має бути публічною національно-релігійною маніфестацією в честь Христа, а не виявом якогось опортуністичного й угодовського руху, що з цим святом не має нічого спільного. [...] Свято УМХ є лише виявом української Католицької Акції, котра не є залежна від чужих чинників, як про це пишуть націоналісти, лише є виявом співпраці мирян з Церквою. [...] Українське католицьке студентство може ставитись позитивно лише до того українського націоналістичного руху, котрий у своїх засадах і практиках не суперечить католицькій вірі та моралі. [...] З огляду на те, що участь у святі УМХ є справою релігійної совісті кожного студента, ніяка випадкова, а ні навіть дійсна більшість не є компетентна давати зобов’язуючі рішення, а тим більше, що чимало голосуючих не здавали собі справи, як дуже проти релігійні є ухвалені резолюції... [62]
Утім, такі розлогі заяви не могли переконати націоналістичну молодь. Усе частіше надходили звістки, що багато студентів зі Львова агітує проти свята по селах Сх. Галичини. Також негативну реакцію викликало свято і в комуністичних організаціях, які теж агітували проти дійства, вказуючи на те, що український робітничий клас не повинен піддаватися на чорну реакцію «попівства». [63] Особливо активно виступали проти свята прорадянський часопис «Українська думка» та польська ендецька преса на чолі з часописом «Ilustrowany Kurier Codzienny». [64]
30 квітня 1933 року відбулися збори українського католицького студентства, де було оголошено, що всі студенти католики мають взяти участь у святі. [65] Напередодні свята митрополит А. Шептицький звернувся до української молоді пастирським листом, в якому привітав прибуваючих учасників свята та закликав їх присягнути на вірність Христові. [66]
Варто відзначити активну працю священиків на парафіях, які сумлінно поставились до приготування молоді до святкування. [67] Вже 5 травня до міста почали з’їжджатися перші групи учасників, на залізничному вокзалі безперервно працювали інформаційні та санітарні відділи. [68]
6 травня розпочалося довго очікуване свято УМХ. Перша, найбільша група прибула з Рогатина (понад 500 осіб). [69] Інші, менші групи сходились за наперед визначеним планом у місця їх перебування. [70] Одна з таких груп у кількості 300 чоловік подолала пішки понад 100 км до Львова. [71] Велика група молоді була з Тернополя. [72] Відомо, що тільки з Тернопільського воєводства участь у святі взяло 18 430 осіб. [73] З Станіславського воєводства прибуло у перший день понад 8 тис. осіб. [74] До кінця дня в Діловому комітеті було зареєстровано 25 тис. учасників, та все-таки велика кількість осіб так і не змогла зареєструватись у цей день. [75]
Головні події свята розпочалися на площі Сокола-Батька 7 травня о 8 годині ранку короткою промовою єпископа Івана Бучка. Після цього відбулась архієрейська літургія, яку відслужили єпископи І. Бучко, Н. Будка та священики о. Решетило, о. Р. Лободич, о. Пелецький, о. Томович, о. Ковальський, о. Базюк, о. Лаба, о. Дзерович, о. Лициняк. [76] Площа Сокола-Батька, за підрахунками Ділового комітету, вміщала тоді бл. 60 тис. учасників. Для дотримання порядку на площі було задіяно до 190 студентів, 57 старших осіб та 30 представників ремісничих товариств. Крім того, на площі перед собором св. Юра за порядком спостерігали 80 студентів вищих шкіл та представники Товариства «Луг». [77] Відбулося також посвячення прапорів (понад 150 деканальних полотен), після чого учасники склали присягу на вірність Христу. Потім було урочисте св. Причастя, до якого приступило близько 20 тис. присутніх, тоді як 30 священиків причащало. [78]
Після закінчення Служби Божої об 11 годині почали формуватися колони маніфестантів. Тут варто зазначити, що якими б не були приготування до святкування, відчувався брак досвідчених керівникіів. Це відзначало багато учасників після маніфестації, виходячи з того, що не завжди маніфестанти виконували приписи та не усі формували колони — дехто пішов містом самовільно. Та об 11:30 похід вирушив вулицями міста з площі Сокола-Батька до собору св. Юра, куди прибув через 4 години. Сама хода маніфестантів відбувалась, дотримуючись порядку, у такій послідовності: Станіславська єпархія, Перемиська єпархія і на кінці Львівська архієпархія. Похід замикав хор Богословської Академії. Закінчилась акція бл. 16 години. [79] Очолили маніфестацію єпископи та члени Ділового комітету свята, а також члени Української Парламентарної Репрезентації (УПР). Рухались учасники походу вулицями Стрийською, Кадетською, Коперника попри церкву св. Духа та Богословську Академію, далі вулицями Словацького, Сикстуською до площі св. Юра. Перед брамою св. Юра на підвищенні сидів митрополит А. Шептицький, благословляючи учасників, що проходили повз трибуну. [80]
Не обійшлося без ексцесів. У хід маніфестації намагались потрапити представники комуністичної молоді, розкидаючи антирелігійні відозви. У це втрутилась поліція, яка заарештувала одного агітатора. [81] Відозви були виготовлені на звичайній друкарській машинці та підписані Окружним Комітетом Комуністичної Партії Західної України. [82]
7 травня 1933 року о 8 годині вечора в Оперному театрі відбулась святкова Академія, на честь закінчення свята УМХ, на якій виступали з промовами духовенство, члени різних католицьких інституцій та запрошені гості. [83]
Діловий комітет підрахував кількість осіб, що брали участь у святі. Їх виявилося 100 тис, хоча у самому поході вулицями міста брало, за даними того ж таки комітету, до 60 тис. осіб. [84] До Львова прибуло 30 спеціальних поїздів з учасниками свята, та понад 4 тис. возів стояло в передмістях Львова. [85] Усе вказувало на велике зацікавлення святом української молоді.
14 травня пройшло свято УМХ по усіх парафіях ГКЦ, в якому взяло участь велике число вірних. [86] 20 травня Діловий комітет оголосив, що всі українські школярі будуть звільнені від лекцій з нагоди проведення шкільного свята УМХ. [87] Цього ж дня відбулося свято для школярів на площі св. Юра, де участь взяло 4 тис. осіб. [88] Шкільне свято УМХ відбулося по усіх більших містах Сх. Галичини.
Відбулося свято УМХ також у Малій семінарії, яка була школою, найбільш заангажованою у приготуванні свята. Студенти Малої семінарії брали участь у маніфестації та у святковій Академії. [89]
Діловий комітет отримав велику кількість привітань від різних організацій, як з Польщі, так і з закордону. [90] Папа Пій ХІ надіслав вітальну телеграму з нагоди свята Єпископату ГКЦ, підписану кардиналом Е. Пачеллі. [91]
Польська преса, пишучи про свято УМХ, відзначала, що для багатьох поляків проведення такого свята було несподіванкою, але захід пройшов досить організовано і цивілізовано, демонструючи високу українську свідомість. [92] Польська інформаційна агенція «Wschód», подаючи статистику свята, вказала, що у святі УМХ взяло участь лише 40 тис., а у маніфестації вулицями Львова — біля 30 тис. осіб. [93] Усі польські часописи, пишучи про події, використовували показники польської інформаційної агенції, яка відрізнялась від статистики Ділового комітету свята. Хоча, наприклад, часопис «Nowy Wiek» подав число учасників свята до 50 тис., «Kurier Wileński» вказав 60 тис. учасників, «Sprawy Narodowościowe» досить докладно описали ситуацію, яка склалась довкола свята та саму маніфестацію, подаючи число учасників 50 тис. [94]
Та не усі часописи відгукувались про свято так позитивно. Часом самі ж українські католицькі видання вбачали у ході свята політичні нотки. Так, перемиська газета «Добрий Пастир» гостро засуджувала нібито політичний бік свята. На думку редакції часопису офіційна присутність на святі членів УНДО та УПР, лише збаламутила ситуацію. Часопис гостро виступив проти проф. Володимира Кузьмовича та голови УНДО Дмитра Левицького, які стояли на трибуні разом з митрополитом. Автор статті вважав, що політикам немає місця на релігійному святі. [95]
Члени ОУН продовжували осуджувати проведення свята. 24 травня 1933 року у Стрию член ОУН Олекса Гасин виголосив реферат на тему «Націоналізм та релігія», в якому зазначив, що найперше треба дбати про свій народ, а вже потім бути добрим католиком. За його словами, Церква мала солідаризуватися з націоналістами та підтримувати їх чин. Гасин підкреслив, що націоналістична молодь виступала проти свята УМХ. [96] Були засвідчені випадки і бойкотування свята цілими селами (ймовірно не без впливу ОУН). [97]
У червні 1933 року ТУСК «Обнова» опублікував на шпальтах часопису «Мета» «Заклик до українського студентства і абсольвентів середніх шкіл», в якому підвів підсумки проведення свята УМХ та звернув увагу всього студентства на стан української нації. «Обнова» пропонувала студентству нове гасло «Все для України, а Україну для Бога», з яким молодь поведе націю до нових вершин. Для досягнення таких цілей «Обнова» висунула пропозиції розвивати: 1) глибоку релігійність; 2) непохитний характер; 3) любов до нації; 4) добру освіту. [98] У цьому руслі важливим було заснування під час свята організації Католицька Акція Української Молоді (КУАМ).
Варто зазначити, що кожна наступна річниця свята урочисто відзначалась ГКЦ, Генеральним Інститутом, Українським Католицьким Союзом та усіма молодіжними католицькими організаціями. Відбувались конференції, лекції та святкові Академії в усіх єпархіях Галицької митрополії. [99] Свято УМХ було показником духовної та релігійної зрілості української молоді Галичини, виявом його моральної сили, відданості християнській вірі. Однозначно можна сказати, що за три роки після впровадження Католицької Акції на українському ґрунті, Церква отримала бажані результати. Багато католицьких товариств активно працювали з Головним Інститутом Католицької Акції; це засвідчило, що об’єднавчий фермент існував — ним був католицький світогляд. Уперше в історії ГКЦ релігійні установи досягли такого рівня розвитку, що спромоглися організовувати велику акцію, якою було свято УМХ. Незважаючи на активні протести націоналістів та комуністів, свято УМХ засвідчило велику прихильність українського громадянства до ГКЦ, авторитет якої ще більше виріс.
Свято УМX не зіграло відчутної ролі в політичному житті українців, насамперед через свою неполітичність. Однак воно стало ще одним пунктом, де розійшлись погляди українських легальних партій на чолі з УНДО і націоналістичного підпілля. Загострення стосунків між цими двома визначальними національними політичними таборами почалося ще в 1920-ті роки й активізувався після пацифікації 1930 року. Після свята УМХ протистояння між підпіллям і поміркованими українськими силами набрало небезпечних обертів. Нагадаємо, що у 1934 році підпілля вбило Івана Бабія, [100] авторитетного педагога, директора Генерального Інституту Католицької Акції, але особу непопулярну серед великої частини молоді через свої погляди. [101] Це вбивство в особливий спосіб потрясло українське громадянство. З гострою критикою тероризму виступив сам митрополит Андрей Шептицький, що в цей час перебував у своїй літній резиденції в Підлютому. У пресі з’явилося звернення Шептицького під заголовком «Святій Справі не можна служити закривавленими руками», [102] в якому владика підкреслив, що Єпископат ГКЦ засуджує тероризм, а це значить, що усі владики за логікою підпілля мають бути знищені. Він викрив всю ганебність убивства, та найбільшому осудженню піддав провідників націоналістів, що штовхали молодь на злочин. Андрей Шептицький закликав усіх товаришів і учнів покійного скласти останню пошану і прилюдне свідоцтво про його заслуги. [103]
Директор Бабій упав жертвою українських терористів, дрож жахом потряс цілим народом. Убивають зрадливим способом найліпшого патріота. [...] Вбивство без ніякої причини без ніякої причини, хіба лише тому бо їм не подобалась виховна діяльність покійного. Вона була перешкодою в злочинній акції втягування середнє-шкільної молоді в підпільну роботу. Якщо так є, то всі заслужені розумні українці впадуть з рук скритовбивців, бо нема розумного українця, який не противився би такій злочинній акції. Нема педагога ані вчителя, який не стверджував би, що допускається кожного злочину проти молоді той хто відводить її від праці, а втягає в підпілля [...]. Якщо хочете зрадливо вбивати тих, що противляться нашій роботі, прийдеться вам убивати усіх учителів і префектів, що працюють для української молоді [...] усіх настоятелів і провідників виховних українських інституцій, усіх політиків і громадянських діячів. А передовсім прийдеться вам скритовбийствами усунути перешкоди, як у вашій злочинній і глупій роботі ставляє духовенство разом з Єпископатом. [...]
Бо ми від літ стверджували й стверджуємо й не перестанемо повторяти, що злочин є все злочином, що святій справі не можна служити закрівавлиними руками...
[...] Злочину роботу українських терористів, яку ведуть божевільні, осуджує, осудила нераз і не перестане осуджувати вся українська преса й всі українські політики без огляду на партійну приналежність... [104]
Подібну оцінку вбивству директора І. Бабія дали ще деякі легальні партії, осуджуючи політичний і будь-який терор взагалі як метод боротьби. Українські католицькі інституції теж гостро засудили методи боротьби, що несумісні з християнською мораллю. [105]
Мабуть, саме ці події послужили поширенню чоток про те, що націоналістичне підпілля готує замах на самого митрополита.
Чи так було насправді, невідомо, бо документальних свідчень про такі приготування, чи накази не знайдено. Але навіть якщо підпільники і робили такі заяви, то це була радше неадекватна реакція гарячих голів, які не становили більшості і не впливали на ухвалення рішень. Замах на Шептицького, поставив би під сумнів будь-яку легітимність дій ОУН, що в самій організації добре розуміли, тому скоріш за все чутки про замах були лише чутками.
Повернімось тепер до питання, що ж залишилося за лаштунками тих подій. Мабуть, найперше — небажання різних політичних таборів шукати примирення. Інше питання, чи в умовах, у яких перебувало галицьке українство у 1920–30-х роках у польській державі, таке примирення взагалі було можливе? Акція, що мала створити відчуття спільноти та єдності української молоді, ще більше її розсварила. Свято УМХ продемонструвало неготовність націоналістичного підпілля сприйняти іншу думку, засвідчило розкол усередині галицького українства та, відповідно, не стало виразником національної єдності. Воно стурбувало польську владу, яка постійно применшувала розмах дійства та кількість його учасників. Водночас воно не задовольнило ілюзій провідників католицького руху, а це спонукало подавати перебільшену кількість учасників. Зрештою, свято продемонструвало, що католицький рух хоч і був масовим, але досить інертним, не завжди кількість відповідала якості, а подальший його розвиток постійно був під питанням.
По-друге — свято засвідчило готовність багатьох молодих людей розвивати католицький рух, що вносив у тісний галицький світ нову альтернативу, уміння організувати та зорганізуватись на заклик провідників. Варто відзначити і бажання частини молоді сприйняти інший, ненаціоналістичний, світогляд, продемонструвати польській стороні силу українського духу, вдалу працю Єпископату та зокрема митрополита Шептицького у міжвоєнний період, можливість порозуміння між єпископами ГКЦ (не завжди це порозуміння так легко досягалося). Свято УМХ довело українській спільноті та Церкві, що можна вдало проводити великі акції, які матимуть потужний розголос у державі та за її межами. Незважаючи на усі труднощі, маніфестація молоді у 1933 році у Львові засвідчила, що Церква і надалі залишалась моральним авторитетом для більшої частини галицького суспільства, а також загострила потребу в ініціативному католицькому русі, який аж до вибуху Другої світової війни активно розвиватиметься в Галичині.
Олег Беген
Викладач кафедри церковної історії
Українського Католицького Університету
Примітки:
1. Українська Молодь Христові: документальний збірник 1933–1988. Рим—Парма, 1991. C. 33.
2. Папа Пій ХІ проголосив 1933 рік Святим Ювілейним роком з нагоди 1900 років смерті Ісуса Христа на Голготі. Це було свято на прославу Царя Христа, який відкупив людський рід ціною своєї пролитої крові. Тривав Ювілейний рік з 2 квітня 1933 року по 2 квітня 1934 року.
3. Українська молодь Христові: документальний збірник 1933–1988. C. 33.
4. Українська Молодь Христові // Мета. 1933. Р. ІІІ. Ч. 2. C. 1.
5. ДАІФО, ф. 2., оп. 1, спр. 976, арк. 4.
6. Українська Молодь Христові // Мета. C. 1.
7. Свято Католицької Української Молоді // Мета. 1933. Р. ІІІ. Ч. 4. C. 4.
8. Там само.
9. Українська молодь Христові: документальний збірник 1933–1988. C. 36.
10. Там само. C. 37.
11. Дорогим во Христі вірним // Нова Зоря. 1933. Р. VIII. Ч. 19. C. 1.
12. Діловий Комітет «УМХ» // Нова Зоря. 1933. Р. VIII. Ч. 18. C. 5.
13. Діловий Комітет «УМХ» // Нова Зоря. 1933. Р. VIII. Ч. 18. C. 5.
14. Там само.
15. Українська молодь Христові: документальний збірник 1933–1988. C. 42.
16. Українська Молодь Христові. Відозва // Нова Зоря. 1933. Р. VIII. Ч. 15. C. 1.
17. Українська молодь Христові: документальний збірник 1933–1988. C. 43.
18. Там само.
19. Там само. C. 44.
20. Останній заклик був підписаний почесною президією Ділового комітету: єпископами Іваном Будкою (Львівська архієпархія), Григорієм Локотою (Перемиська єпархія), Іваном Лятишевським (Станіславська єпархія). Також документ підписали члени Ділового комітету: голова В. Кузьмович, секретар Ю. Лиськевич, представник від Львівської архієпархії при Діловому комітеті єпископ Микита Будка, представник Станіславської єпархії о. К. Лободич та представник Перемиської єпархії о. ігумен Й. Лучинський. А також інші члени Ділового комітету: о. М. Блозовський, о. А. Каштанюк, Б. Ластовецький, Р. Монцібович, др. О. Надґара, о. І. Назарко ЧСВВ, о. Я. Перрідон, Е. Тушинська, C. Фіґолева, д-р. М. Чубатий, д-р. К. Яновичівна, о. М. Хміловський. (див.: УМХ. Заклик // Нова Зоря. 1933. Р. VIII. Ч. 30. C. 1.)
21. Українська молодь Христові: документальний збірник 1933–1988. C. 48.
22. Там само. С 51.
23. Там само.
24. Там само.
25. УМХ // Нова Зоря. 1933. Р. VIII. Ч. 32. C. 3.
26. Там само.
27. Там само.
28. Там само.
29. Там само.
30. Там само.
31. ДАІФО, ф. 2, оп. 1, спр. 976., арк. 5.
32. УМХ // Нова Зоря. C. 3.
33. Там само.
34. Там само.
35. AAN, UWL, sygn. 15, Sprawozdanie sytuacyjne za miesiąc marzec 1933 r., Sprawozdanie miesięczne z ruchu społeczno-politycznego i mniejszości narodowych, I-XII — 1933, арк. 207.
36. Українська Молодь Христові. Комунікат у справі залізничних знижок // Нова Зоря. 1933. Р. VIII. Ч. 31. C. 6.
37. Боротьба з неіснуючими небезпеками. З приводу резолюції студентської анкети // Мета. 1933. Р. ІІІ. Ч. 13. C. 1.
38. Боротьба з неіснуючими небезпеками. З приводу резолюції студентської анкети // Мета. 1933. Р. ІІІ. Ч. 13. C. 1.
39. Українська молодь Христові: документальний збірник 1933–1988. C. 55.
40. Боротьба з неіснуючими небезпеками // Мета. 1933. Р. ІІІ. Ч. 13. C. 1.
41. Студентство і з’їзд української католицької молоді // Нова Зоря. 1933. Р. VIII. Ч. 20. C. 1.
42. Боротьба з неіснуючими небезпеками. З приводу резолюції студентської анкети // Мета. 1933. C. 1.
43. Боротьба з неіснуючими небезпеками. З приводу резолюції студентської анкети // Мета. 1933. Р. ІІІ. Ч. 13. C. 1.
44. ЦДІАЛ, ф. 1, оп. 1, спр. 127, арк. 53.
45. AAN, UWL, sygn. 15, Sprawozdanie sytuacyjne za miesiąc kwiecień 1933 r., Sprawozdanie miesięczne z ruchu społeczno-politycznego i mniejszości narodowych, I-XII. 1933, арк. 280.
46. Боротьба з неіснуючими небезпеками. З приводу резолюції студентської анкети // Мета. 1933. Р. ІІІ. Ч. 13. C. 1.
47. Студентство і з’їзд української католицької молоді // Нова Зоря. 1933. Р. VIII. Ч. 20. C. 1.
48. Українська молодь Христові: документальний збірник 1933–1988. C. 56.
49. ДАІФО, ф. 2, оп. 1, спр.976, арк. 12.
50. Українська молодь Христові: документальний збірник 1933–1988. C. 68.
51. Там само. C. 66.
52. Там само.
53. Там само. C. 65–68.
54. У Львові на 1933 рік було 1850 студентів українського походження. У Кракові навчалося 600 студентів-українців, у Варшаві — 130, У Познані — 100, у Любліні — 50, у Вільні до 60 осіб. Ще 200 українських студентів навчалося за межами Другої Речі Посполитої (див.: Краєвий студентський конгрес // Нова Зоря. 1933. Р. VIII. Ч. 22. C. 5.)
55. AAN, UWL, sygn. 15, Sprawozdanie sytuacyjne za miesiąc marzec 1933 r., Sprawozdanie miesięczne z ruchu społeczno-politycznego i mniejszości narodowych, I-XII — 1933, арк. 207; Краєвий студентський конгрес // Нова Зоря. 1933. Р. VIII Ч. 22. C. 5.
56. Усіх українських студентських організацій у Польщі на 1933 рік було 98. З них 33 університетські товариства і 65 провінційних. У цьому ж році у Львові було 22 українських студентських товариства. З них лише 4 були легалізованими: 1. «Основа»; 2. «Медична Громада»; 3. «Ватра»; 4. ТУСК «Обнова». (див. Статтю: Краєвий студентський конгрес // Нова Зоря. 1933. Р. VIII. Ч. 22. C. 5.)
57. Українська молодь Христові: документальний збірник 1933–1988. C. 57.
58. Там само.
59. Часопис «Наш клич» — орган націоналістичної молоді, перше число якого побачило світ 19 березня 1933 Р. у Львові.
60. Там само, C. 57.
61. AAN, UWL, sygn. 15, Sprawozdanie sytuacyjne za miesiąc marzec 1933 r., Sprawozdanie miesięczne z ruchu społeczno-politycznego i mniejszości narodowych, I-XII — 1933, арк. 222–223.
62. До Українського Католицького Студентства // Мета. 1933. Р. ІІІ. Ч. 14. C. 1.
63. Українська Молодь Христові: документальний збірник 1933–1988. C. 59.
64. Українська Молодь Христові. Хто виступає проти того свята? // Нова Зоря. 1933. Р. VIII. Ч. 33. C. 1.
65. Українська Молодь Христові: документальний збірник 1933–1988. C. 61.
66. Там само. C. 73–74.
67. Так після проведення приготування в селі Бубнища парохом Мироном Кордубою вписалось на участь у святі УМХ 42 хлопці та 15 дівчат (ДАІФО, ф. 2, оп. 1, спр. 976, арк. 7).
68. Могутній вияв релігійних почувань і національного підйому // Мета. 1933. Р. ІІІ. Ч. 19. C. 2.
69. Як відбулося свято УМХ // Нова Зоря. 1933. Р. VIII. Ч. 33. C. 2.
70. Староста з Борщова доносив польській поліції, що з його села до Львова вийшло 50 осіб, з яких було 15 жінок. (Державний Архів Тернопільської Області (далі ДАТО), ф. 231, оп. 1, спр. 2080, арк. 2). З Борівського повіту заплановано виїзд біля 1500 осіб (Там само, спр. 2080, арк. 3). Бережанський староста доносив, що з цього повіту вийде до 900 осіб, у переважаючій більшості молодь від 14 до 25 років. З ґміни Августівна — 50 осіб під керівництвом отця Олійника. З ґмін Бишак, Потік, Конопатник — 70 осіб під керівництвом отця Романа Береста. З ґмін Ценьова та Вибудова — 60 осіб під керівництвом отця Михайла Валярнега. З ґміни Курзон — 16 осіб під опікою отця Івана Брилінського. З ґміни Нарайова — 37 осіб під керівництвом отця Миколи Вергуна. З села Крива — 20 осіб під керівництвом отця Івана Мінька. З Козової — 50 осіб під керівництвом отця Івана Пителя. З села Кальне — 19 осіб під керівництвом отця Івана Штокалки. З Коновки — 12 осіб під керівництвом отця Олександра Безчинського. З Лапшина — 40 осіб під керівництвом Івана Романчукевича. З Шибаліна і Барановки — 90 осіб під керівництвом отця Дмитра Мігалего. З Бадинова, Городища, Плотичі і Слобідки — 40 осіб. З Плаучі Малої та Великої — 40 осіб під керівництвом отця Юхновича. З парафії Бережани — 50 осіб. З Лісника і Раю — 100 осіб під керівництвом Івана Ґабского голови Товариства «Луг». З Бущі, Поручина, Стиганця, Рекшина, Поточан, Червонопущі, Шліхова, Урчання — 190 осіб (Там само, спр. 2080, арк. 4).
З Бучача заплановано було виїзд групи біля 1052 осіб, серед яких велика кількість членів «Просвіти», «Лугу» та Союзу Українок (Там само, спр. 2080, арк. 12).
Із Збаража планували виїхати на Львів біля 1091 молодих осіб у віці від 16 до 30 років. (Там само, спр. 2080, арк. 21).
Із Зборова мало виїхати біля 763 особи. (Там само, спр 2080, арк, 24).
Кам’янецький староста інформував, що до Львова на УМХ приїде біля 1 тиC. осіб. (Там само, спр. 200, арк. 35).
Копичанський староста інформував поліцію про готовність взяти участь у святі 450 осіб. (Там само, спр. 2080, арк. 49).
З повіту Пермишляни записалося до участі в маніфестації 3 645 осіб, але виїхало до Львова лише 1 750 осіб (Там само, спр. 2080, арк. 64).
З повіту Підгайці було заплановано виїзд групи 1500 осіб (Там само, спр. 2080, арк. 65).
Староста Радехова інформував про групу 1200–1500 осіб, що планувала взяти участь у маніфестації (Там само, спр. 2080, арк. 71).
Тернопільський староста інформував про групу 473 особи (Там само, спр. 2080, арк. 91).
Староста Чорткова інформував про готовність 450 осіб до виїзду до Львова (Там само, спр. 2080, арк. 133).
71. Українська Молодь Христові: документальний збірник 1933–1988. — Рим — Парма, 1991. C. 73.
72. ДАІФО, ф. 2, оп. 1, спр.976, арк. 15.
73. ДАТО, ф. 231, oп.1, спр. 2080, арк. 53.
74. AAN, Zespół: Urząd Wojewódzki w Stanisławowie( далі UWS), sygn. 3, Ukraińskie życie wyznaniowe, Sprawozdanie sytuacyjne miesięczne z ruchu społeczno politycznego i mniejszości narodowych za IV-XII — 1933, арк. 37.
75. Могутній вияв релігійних почувань і національного підйому // Мета. 1933. Р. ІІІ. Ч. 19. C. 2.
76. Як відбулося свято УМХ // Нова Зоря. 1933. Р. VIII. Ч. 33. C. 2.
77. Українська молодь Христові: документальний збірник 1933–1988. C. 76.
78. Там само. C. 82.
79. Як відбулося свято УМХ // Нова Зоря. 1933. Р. VIII. Ч. 33. C. 2.
80. Там само.
81. Там само.
82. Летючки на святі УМХ // Нова Зоря. 1933. Р. VIII. Ч. 33. C. 4.
83. Святочна Академія з приводу свята «УМХ» // Нова Зоря. 1933. Р. VIII. Ч. 30. C. 2.
84. Могутній вияв релігійних почувань і національного підйому // Мета. 1933. Р. ІІІ. Ч. 19. C. 3.
85. Українська Молодь Христові: документальний збірник 1933–1988. C. 73.
86. AAN, UWS, sygn. 3, Ukraińskie życie wyznaniowe, Sprawozdanie sytuacyjne miesięczne z ruchu społeczno politycznego i mniejszości narodowych za IV-XII — 1933, арк. 37; ДАТО, ф. 231, оп. 1, спр. 2080, арк. 1; 9; 7–61.
87. «Українська Молодь Христові». Комунікат у справі свята по школах // Нова Зоря. 1933. Р. VIII. Ч. 34. C. 1.
88. Шкільне свято «УМХ» // Нова Зоря. 1933. Р. VIII. Ч. 37. C. 2.
89. Українська Молодь Христові: документальний збірник 1933–1988. C. 105.
90. Привітання були від: Української Парламентської Репрезентації, від уніатів з Холмщини, Ігуменао. Василіан, Товариства ім. св. Йосифа, Українського Католицького Союзу, Малої Духовної семінарії, Богословської Академії, Української Академічної Молоді з Кракова, ТУСК «Обнови», Марійських Товариств, Українського Католицького Академічного Сеньйорату, Товариства св. Андрія, Товариства вакаційних Осель, Редакцій усіх українських католицьких часописів, Українського Технічного Товариства, Товариства Українських Робітниць «Будучність», Товариства Українських Робітників «Сила», Товариства Охорони військових могил, Товариства «Рідна Школа», «Просвіта», від оо. Василіан з Ужгорода, від Foyer Universitaire Slave з Лювену (Бельгія), Українського Бюро в Женеві, Українське Бюро в Празі, Української Католицької Молоді з Чикаго (США) та інші.
91. Всячина // Нива. 1933. Р. 27. Ч. 5. C. 205.
92. Kurier Wileński. 1933. Ч. 127. C. 16.
93. Українська Молодь Христові: документальний збірник 1933–1988. C. 114.
94. Там само. C. 115–117.
95. Свято «УМХ» // Добрий Пастир. 1933. Р. ІІІ. Ч. 2. C. 36.
96. AAN, Urząd Wojewódzki w Stanisławowie (далі UWS), sygn. 3, Sytuacja dla mniejszości narodowych 9 maja 1939 r., Sprawozdanie sytuacyjne miesięczne z ruchu społeczno—politycznego i mniejszości narodowych za IV-XII — 1933, арк. 35.
97. Українська Молодь Христові: документальний збірник 1933–1988. C. 96.
98. Заклик до українського студентства і абсольвентів середніх шкіл // Мета. 1933. Р. ІІІ. Ч. 27. C. 2.
99. З нашого церковного та релігійного життя // Добрий Пастир. 1934. Р. IV. Ч. 2. C. 148.
100. Див. розділ. 3.2.
101. Stępień S. Życie religijne społeczności ukraińskiej w Drugiej Rzeczypospolitej. Polska-Ukraina 1000 lat sąsiedztwa. Przemyśl, 1990. C. 211.
102. AAN, UWL, sygn. 18, Sprawozdanie sytuacyjne za miesiąc sierpiń 1934 r., Sprawozdanie miesięczne z ruchu społeczno-politycznego i mniejszości narodowych, I-XII — 1934, арк. 78.
103. «Святій справі не можна служити закривавленими руками». Митрополит Кир Андрей осуджує терор ОУН // Мета. 1934. Р. IV. Ч. 31. C. 1.
104. Святій справі не можна служити закривавленими руками". Митрополит Кир Андрей осуджує терор ОУН // Мета. 1934. Р. IV. Ч. 31. C. 1.
105. Metropolita ukraiński Szeptycki o młodzieży ukraińskiej // Biuletyn Polsko-Ukraiński. 2. 1933. 3. C. 43–44.